Мануель Гонсалес Прада. Плями на місяці

Зі збірки «Перуанські балади» (посмертно, Сантьяго-де-Чилі, 1935)

Плями на місяці
 
Закохалась підступна Лисиця
У Місяць, прекрасну і білу,
Була наче тінь її тіні:
Назирала її, переслідувала.
 
За Коханою до горизонту
мчала вона що є сили,
і лише хвиль загорода
трохи її затримала.
 
Бігла за нею на захід,
Гнала, проваджена хіттю,*
І у палати місячні
Застукала лапами спритними.
 
Піднялась ясна Місяць,
Вийшла сліпучо-біла,
Стрибнула підступна Лисиця
Й в обійми її схопила.
 
Місяць була така чиста,
Непорочна, вродлива,
А від цілунків Лисиці
Стала плямлена і сумлива.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

 
* Цей рядок в рукописі не завершено, я дописала його на власний розсуд, насправді в ньому містилося лише перше слово:
«Бігла...»

Примітки

Слово «місяць» в еспанській мові жіночого роду, і там, де місяць є персонажем, мітичною істотою, я зазвичай роблю так само, як тут: просто поводжуся зі словом Місяць як з іменем істоти жіночого роду. Так я зробила і цього разу, щоб зберегти гендерну конструкцію оригіналу, в якому говориться саме про лисицю, а не лиса — імовірно, автор хотів тим підкреслити, що це історія не про міжстатеве кохання, а про нечисту закоханість, яка руйнує чистоту, про протилежність земного та небесного, і стать персонажів не відіграє жодної ролі.

Варто зауважити, що слово inmaculada (буквально: незаплямована), яке автор в останній строфі двічі вживає по відношенню до Місяця, є епітетом Діви Марії, еквівалентом українського Непорочна, Пречиста.

Перекладацький коментар

Цю поезію, як і багато инших своїх мітологічних поезій, Мануель Гонсалес Прада написав у формі романсу: 8-складовими чотиривіршами з наскрізною асонансною римою. І, як я роблю це найчастіше, я відтворила силябічний ритм, який в оригіналі тяжіє до акцентного, відповідним акцентним віршем: у цьому випадку і в оригіналі, і в перекладі в більшості рядків виразно присутні три базові такти.

Щодо рими, як це нерідко буває, відтворити еспанский асонанс еквівалентним українським (тобто забезпечити збіг не лише наголошених, але й наступних наголошених голосних у кінцівках непарних рядків) буває складніше, ніж здається. Особливо, коли поезія не допускає суттєвих відступів від оригіналу. Тож я скористалася асонансом, властивим українській поезії і описаним Ігорем Качуровським у його відомій поезієзнавчій праці: тим, у якому збігаються лише наголошені голосні. Тож усю поезію єднає наскрізний асонанс на И. І при тому, ніби щоб компенсувати втрачене, рима сама собою підсилилася, ставши хоч і неглибокою, але зі збігом приголосних, які слідують за наголошеним голосним в межах катренів.

De «Baladas peruanas» (póstumo, Santiago de Chile, 1935)

Las manchas de la luna
 
A la bella y blanca Luna
Ama la pérfida Zorra;
La persigue tanto y tanto
Que es la sombra de su sombra.
 
Tras su Amada, hacia el ocaso,
Va en carrera presurosa,
Mas detienen su camino
Anchos muros de altas olas.
 
Tras su Amada, hacia el oriente,
Va................*
Y la mansión de la Luna
Con plantas ágiles toca.
 
La blanca Luna se eleva,
La plena Luna remonta,
Y, a cogerla entre sus brazos,
Salta la pérfida Zorra.
 
Fue la Luna inmaculada,
Inmaculada y hermosa,
Mas quedó manchada y triste
Con los besos de la Zorra.
 
* Inconcluso en el manuscrito.