Перські катрени
Поглянь на дім затишний свій востаннє
і йди у сад, де миро й квіт весняний.
В безжурнім туркотінні голубинім
живімо Піснею, що над піснями.
В тенета кіс піймай єдиним махом,
сплутай кучерями, окутай їхнім пахом,
нехай крізь золоту цю огорожу
уста дарують сміхом, очі — спалахами.
Що таїть усмішка твоя? Нічого.
Що таїть погляд милий твій? Нічого.
З того, що ніч таїть в Ніщо своєму,
Земля не зможе приховать нічого.
Кохання — безум, ще й трива недовго,
та хто би глузду не віддав за нього,
хто би не проміняв тисячу вічностей
на мить єдину безуму такого?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Cuarteto
persa
Deja la
sombra y paz de tus hogares,
ven al huerto de mirras y azahares.
En medio al arrullar de las palomas,
vivamos el Cantar de los Cantares.
Extiende
por mi rostro la red de tus cabellos;
enrédame en sus rizos, perfúmame con ellos.
Que brinden, tras la malla de oro ensortijado,
tu boca las sonrisas, tus ojos los destellos.
Cuando
la amada sobre mi se inclina
y con su fresca boca purpurina
vierte en el fuego de mis labios fuego,
toco la rosa sin temer la espina.
Que la
sonrisa de unos labios? Nada.
Que la mirada de tus ojos? Nada.
Mas no se oculta en nada de la Tierra
lo que se encierra en esa noche nada.
Es
locura el amor y poco dura,
mas, quien no diera toda la cordura,
quien no cambiara mil eternidades
por ese breve instante de locura?
і йди у сад, де миро й квіт весняний.
В безжурнім туркотінні голубинім
живімо Піснею, що над піснями.
сплутай кучерями, окутай їхнім пахом,
нехай крізь золоту цю огорожу
уста дарують сміхом, очі — спалахами.
Коли кохана наді мною хилиться,
щоби зі свіжих уст шарлатних влитися
міг її пломінь у моїх вуст пломінь,
торкаюсь рози й не боюсь зранитися.
Що таїть погляд милий твій? Нічого.
З того, що ніч таїть в Ніщо своєму,
Земля не зможе приховать нічого.
та хто би глузду не віддав за нього,
хто би не проміняв тисячу вічностей
на мить єдину безуму такого?
ven al huerto de mirras y azahares.
En medio al arrullar de las palomas,
vivamos el Cantar de los Cantares.
enrédame en sus rizos, perfúmame con ellos.
Que brinden, tras la malla de oro ensortijado,
tu boca las sonrisas, tus ojos los destellos.
y con su fresca boca purpurina
vierte en el fuego de mis labios fuego,
toco la rosa sin temer la espina.
Que la mirada de tus ojos? Nada.
Mas no se oculta en nada de la Tierra
lo que se encierra en esa noche nada.
mas, quien no diera toda la cordura,
quien no cambiara mil eternidades
por ese breve instante de locura?
Немає коментарів:
Дописати коментар