Мануель Гонсалес Прада. Походження золота

Зі збірки «Перуанські балади» (посмертно, Сантьяго-де-Чилі, 1935)

Походження золота
 
Давнина. Цар офірує
Чорний лискучий пломінь
І до небес підносить
Серце своє та очі:
 
— Тобі, непорочне Сонце,
Чия щедрість усе тут родить,
Присвячую цю офіру,
Поклоніння й любови.
 
Дарма дикуни вшановують
Гадів земних і чудовиськ:
Тобі, мій єдиний Боже,
Шана й хвала в моїм голосі.
 
— Ти першим мені вклонився,
— каже Сонце, — отже, Царю побожний,
Ти станеш Отцем Імперії
Величезної і заможної.
 
Пропонуєш мені чорне полум’я,
Тож будеш і ти обрадований —
Із цим зробиться твоє царство
Славним, а діти — можними.
 
Сонце плаче струмками довгими,
І землі, озера й потоки
П’ють з невгамовною спрагою
Золоті його сльози.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

De «Baladas peruanas» (póstumo, Santiago de Chile, 1935)

Origen del oro
 
Sacrifica el Rey anciano
Un llama negro y lustroso,
Y hacia los cielos eleva
El corazón y los ojos.
 
—A ti, Sol inmaculado,
Padre fecundo de todo,
A ti consagro la ofrenda
De mi culto fervoroso.
 
En vano tribus salvajes
Adoran sierpes y monstruos:
Yo mi único Dios te aclamo,
Yo te venero y te adoro.
 
—«Tú, que primero me adoras,
Dice el Sol, oh Rey devoto,
Padre serás de un Imperio
Rico, vasto y poderoso.
 
Si me ofreces negro llama,
Te doy inmenso tesoro,
Que hará tus hijos potentes,
Que hará tu Reino famoso».
 
Llora el Sol en larga vena,
Y tierras, lagos y arroyos
Beben con sed insaciable,
Que sus lágrimas son oro.