Стрілець-сербатанеро
Стрілець укотре повернувся нині
з очима, над безсоння незглибимими.
— Скажи, Стрільцю, де це горішня синява?
— То Бог її забрав...
— Всю?
— До краплини,
та і на краще...
— Це чому же, сину?
— Бо поривання забере по тім Він,
земля залишиться, солдатові потрібна,
а море, плачучи від горя, геть відплине.
— Коли втомилася
людина буть людиною(хіба не пахнуть квіти, як ти втомлений?),
Бог забере з землі усе хороше,
спустяться скрині, кольором, як хмари,
по перли, і по роси, і по вітер,
по воду річкову і у шкатулки
із райдужних джерел вкладуться мрії,
жінок волосся, їхні щедрі лона,
й дитячі личка в ніжному рум’янці.
— Він забере дітей?
— Так, забере їх:
як не всміхаються вони і не сміються,
то нащо у житті потрібні діти?
— Але, Стільцю, чи будуть урожаї?
— Селянин почувається неправильним:
працює він, від спогадів вологий.
Він оре, сіє й жиє для солдата.
Тож краще, щоб скінчились урожаї,
ті, що в минулому були святами,
коли плодам землі раділи щиро,
коли закохувалось світло у людину
яка в солодкості життя кохалась.
Врожай — навіщо? — коли різанина,
невдячність, ницість такі нескінченні,
ніби вони є вислідом печальним
усіх реместв — таким собі майстерством.
Весілля зорь гуля цієї ночі
над простором усіх істот поснулих.
Сліпа й глибока темрява землі
здіймається до ніг. Бувай, Стрільцю!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
з очима, над безсоння незглибимими.
— Скажи, Стрільцю, де це горішня синява?
— То Бог її забрав...
— Всю?
— До краплини,
— Бо поривання забере по тім Він,
земля залишиться, солдатові потрібна,
а море, плачучи від горя, геть відплине.
Бог забере з землі усе хороше,
спустяться скрині, кольором, як хмари,
по перли, і по роси, і по вітер,
по воду річкову і у шкатулки
із райдужних джерел вкладуться мрії,
жінок волосся, їхні щедрі лона,
й дитячі личка в ніжному рум’янці.
то нащо у житті потрібні діти?
працює він, від спогадів вологий.
Він оре, сіє й жиє для солдата.
Тож краще, щоб скінчились урожаї,
ті, що в минулому були святами,
коли плодам землі раділи щиро,
коли закохувалось світло у людину
яка в солодкості життя кохалась.
Врожай — навіщо? — коли різанина,
невдячність, ницість такі нескінченні,
ніби вони є вислідом печальним
усіх реместв — таким собі майстерством.
над простором усіх істот поснулих.
Сліпа й глибока темрява землі
здіймається до ніг. Бувай, Стрільцю!
Примітка. Словом cerbatanero називають стрільця із духової трубки (cerbatana).
Структура цієї поезії незвична — дві перші строфи є чітко окресленими чотиривіршами, при чому всі вісім рядків — на одну точну риму. А далі йде білий вірш, поділений на строфи радше за логікою оповіді, ніж за кількістю рядків.
con los ojos más hondos que el desvelo.
—Cerbatanero di ¿dónde está el cielo?
—Ya Dios se lo llevó...
—Entero,
—Porque después, se llevará el anhelo,
la tierra quedará para el guerrero
y el mar irá detrás llorando el duelo.
(¿de qué flor no hay aroma en tu cansancio?)
Dios se lleva lo bueno de la tierra,
bajan arcones de color de nube
para el aljófar, el rocío, el viento,
y el agua de los ríos, y en estuches
de fuentes irisadas van los sueños,
cabellos de mujer, senos nadando
y caritas de niños sonrosados.
—¿Se llevará a los niños?
si los niños no ríen ni sonríen
de qué sirven los niños en la vida.
—El campesino ya se siente falso,
Arar, sembrar, vivir para el guerrero.
Es mejor que se acaben las cosechas
que enantes eran fiestas, las vendimias
en que había la luz enamorada
del hombre en la dulzura de las vidas.
Cosechar ¿para qué?, si la matanza,
la ingratitud y la miseria es tanta,
como si fuera el triste resultado
de todas las industrias, tal industria.
sobre el dormido espacio de los seres.
Ciega y profunda oscuridad del suelo
sube a los pies. Adiós, Cerbatanero.
Немає коментарів:
Дописати коментар