Хуліо Кортасар. Подвійний вимисел

Подвійний вимисел
 
Як ружа — наш рушій огнистий —
умови мандрів закодує,
а слово «сніг», мовлене всує,
час виглядів зітре на чисто,
 
кохання на ліхтарні зблисне,
і до порому нас скерує,
а у руці, що не кермує,
прокинеться признака іста.
 
Вимислюю з піску і тіней,
орла повітряну алхімію,
тож певен свого існування,
 
вона же знай собі плекає
темінь, якою мені сяє, —
й мене вимислює в заранні.

Нью-Делі, 1968
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 
Doble invención
 
Cuando la rosa que nos mueve
cifre los términos del viaje,
cuando en el tiempo del paisaje
se borre la palabra nieve,
 
habrá un amor que al fin nos lleve
hasta la barca de pasaje,
y en esta mano sin mensaje
despertará su signo leve.
 
Creo que soy porque te invento,
alquimia de águila en el viento
desde la arena y las penumbras,
 
y tú en esa vigilia alientas
la sombra con la que me alumbras
y el murmurar con que me inventas.
 
Nueva Dehli, 1968