Сесар Вальєхо. Тривожне сум’яття

Зі збірки «Чорні герольди» (1918):

— «Горішні химери»

Тривожне сум’яття
 
Мила єврейко, витягни застряглий
вихід із глини мій, жагу нового,
мій біль, надсаду... І, вічна кохана,
два цвяхи з моїх крил й один з любови.
 
Я щойно з пустки, де так часто падав;
цикуту виплесни й подай солодкі вина:
криком кохання налякай моїх убивців,
рухи яких — сліпий метал Лонгіна!
 
Вийми мої цвяхи, о моя нова мати!
Симфоніє олив, наповни чару жалем!
Сідай і жди біля моєї плоті мертвої,
заки мине загроза й випурхне мій жайвір!
 
Проходиш... вернеш... у мою волосяницю
вплітає траур твій краплі кураре,
леза гуманности, камінну гідність цноти,
Юдитину ортуть меду твого причаєного.
 
Вже восьма, кремовий чаклунський ранок... Зимно...
Бродячий пес гризе забуту иншим кістку...
І починають в нервах мені плакати
загаслі в капсулах мовчання сірники!
 
В моїй відступницькій душі святкує східний празник
до кави ненависть моя діонісійська!..
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки

Лонгин — імовірно, тут злились два імени: Гай Кассій Лонгін (Gayo Casio Longino), один з лідерів змови і замаху на Юлія Цезаря, зведений брат Марка Юнія Брута; біблійний центуріон Ло́нгин (Longinos), який пронизав списом бік розіп’ятого Ісуса Христа. Слова «моїх убивців» вказують радше на перший варіант, особливо якщо врахувати ім’я самого Сесара Вальєхо, однак символи цвяхів і загалом символіка поезії Вальєхо відповідають другому персонажеві.

Юдит — ще один біблійний персонаж, молода прекрасна вдова, яка врятувала своє місто Ветулію від ассирійського війська, відтявши голову його очільникові Олофернові.

 

De «Los heraldos negros» (1918):

— «Plafones agiles»

Nervazón de angustia
 
Dulce hebrea, desclava mi tránsito de arcilla;
desclava mi tensión nerviosa y mi dolor...
Desclava, amada eterna, mi largo afán y los
dos clavos de mis alas y el clavo de mi amor!
 
Regreso del desierto donde he caído mucho;
retira la cicuta y obséquiame tus vinos:
espanta con un llanto de amor a mis sicarios,
cuyos gestos son férreas cegueras de Longinos!
 
Desclávame mis clavos ¡oh nueva madre mía!
¡Sinfonía de olivos, escancia tu llorar!
Y has de esperar, sentada junto a mi carne muerta,
cuál cede la amenaza, y la alondra se va!
 
Pasas... vuelves... Tus lutos trenzan mi gran cilicio
con gotas de curare, filos de humanidad,
la dignidad roquera que hay en tu castidad,
y el judithesco azogue de tu miel interior.
 
Son las ocho de una mañana en crema brujo...
Hay frío... Un perro pasa royendo el hueso de otro
perro que se fue... Y empieza a llorar en mis nervios
un fósforo que en cápsulas de silencio apagué!
 
Y en mi alma hereje canta su dulce fiesta asiática
un dionisíaco hastío de café...!
 
Послухати в оригіналі:
https://www.youtube.com/watch?v=XEKsdZjWJpw
https://www.youtube.com/watch?v=j-BRSYvFN38