Зі збірки «Солодка згуба»,
1918
Хочеш мене білою
Мене світанковою
хочеш, білопінною,
в сяйві перломуту
дівичо-невинною.
З ароматом ніжним
білої лелії
іще нерозквітлої,
пелюсток якої
і місяць не видів.
Щоб і стокоротку
не звала сестричкою;
хочеш мене білою,
хочеш мене сніжною,
хочеш мене невинною.
Ти, який із кожного
келеху напився,
і плодів, і меду,
й вуст палко-рум’яних
— усього завідав.
Ти, хто на бенкеті
під лозами винними
уславлював Вакха
і чуттям, і тілом.
В чорних садах Омани
у вбранні багрянім
віддававсь Руїні.
Ти, в кого не знати,
яким досі дивом
кістяк тримаєсь купи,
ти ще вимагаєш,
аби я була білою
(прости тобі Боже),
аби була невинною
(прости тобі Боже),
була зорею світлою.
Тікай в ліси, рятуйся,
у гори здіймися;
очисти свого рота;
в хижі оселися;
до землі сирої
долонями торкнися;
гіркавим корінням
самим лише живися;
пий росу з каміння;
спи на твердім ложі,
укритому инеєм;
зі щоденним потом
плоттю відновися;
говори з птахами,
вставай перед світом.
І коли до тебе
повернеться тіло
І у ньому зможе
душа оселитись,
яку згубив в альковах
і навіть не помітив,
лише після того
загадуй, чоловіче,
аби я була білою,
аби я була сніжною,
аби була невинною.
De «El dulce daño»
Tú
me quieres blanca
Tú me
quieres alba,
me
quieres de espumas,
me
quieres de nácar.
Que sea
azucena
sobre
todas, casta.
De
perfume tenue.
corola
cerrada
Ni un rayo
de luna
filtrado
me haya.
Ni una
margarita
se diga
mi hermana;
tú me
quieres blanca,
tú me
quieres nívea,
tú me
quieres casta.
Tú que
hubiste todas
las
copas a mano,
de
frutos y mieles
los
labios morados.
Tú, que
en el banquete
cubierto
de pámpanos
dejaste
las carnes
festejando
a Baco.
Tú, que
en los jardines
negros
del Engaño
vestido
de rojo
corriste
al Estrago.
Tú, que
el esqueleto
conservas
intacto
no sé
todavía
por
cuáles milagros,
me
pretendes blanca
(Dios
te lo perdone)
me pretendes
casta
(Dios
te lo perdone)
me
pretendes alba.
Huye
hacia los bosques,
vete a
la montaña;
límpiate
la boca;
vive en
las cabañas;
toca
con las manos
la
tierra mojada;
alimenta
el cuerpo
con
raíz amarga;
bebe de
las rocas;
duerme
sobre escarcha;
renueva
tejidos
con
salitre y agua;
habla
con los pájaros
y
levántate al alba.
Y
cuando las carnes
te sean
tornadas,
y
cuando hayas puesto
en
ellas el alma
que por
las alcobas
se
quedó enredada,
entonces,
buen hombre,
preténdeme
blanca,
preténdeme
nívea,
preténdeme
casta.
Tu me quieres
blanca...
Хочеш мене з піни,
З променів світанку
Або з перлямутру.
Щоб я зберігала
Незайманість лілій
І запах найтонший;
Замкнена в бутоні,
Куди не сягає
Ні місячний промінь,
Щоб ні маргаритку
Не звала сестрою.
Хочеш мене сніжну,
Хочеш мене білу,
Хочеш мене чисту.
І це ти, що кожну
Пригублював чарку,
Овочі медові
Рвав із уст вишневих.
Ти, що на бенкеті,
В листі винограду
Лишив своє тіло
Вакхові на жертву.
Ти, який садами
Чорної Омани
У червоних шатах
Доганяв Зіпсутість;
Що й скелет у тебе
Тримається купи
Не знать, яким чудом, —
Смієш вимагати
(Бог тобі суддею!),
Щоб я була біла,
Щоб я була чиста,
Світанно-промінна.
Утечи в пустелі,
Заховайся в гори,
Рот собі очисти,
Живучи в печері,
Торкайся руками
До землі сирої;
Годуй своє тіло
Гіркавим корінням,
Воду пий зі скелі,
Засинай під снігом,
Віднови тканини
Сіллю і водою,
Говори з пташками,
Вставай на світанку,
І коли до тебе
Повернеться тіло,
І знову на місце
Душа твоя стане,
Що плуталась досі
Була по альковах, —
Тоді вимагай лиш,
Щоб я була сніжна,
Щоб я була біла,
Щоб я була чиста.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Ігора Качуровського
з видання
«Ігор Качуровський. Круг понадземний.
Світова
поезія від VI по XX століття»,
2007)
Співане виконання:
https://www.youtube.com/watch?v=zXoI7yybkXA
Немає коментарів:
Дописати коментар