Зі збірки «Пісні родинного вогнища»
Далекі кроки
Батько дрімає. Величаві риси
обличчя м’якосердість відбивають;
нині йому спокійно...
І коли щось у нім гіркаве, це я.
Дім повен молитовною самотністю;
сини її не зрушили звістками.
Прокинувшись, батько гортає подумки
біблійну оповідь про рятівне прощання.
Нині він зовсім поруч;
і коли щось у нім віддалене, це я.
А ось і мати, походжає садом,
де спогади не мають барв ні запаху.
Вона — сама ласкавість...
і все у ній — крило... відхід... кохання...
Родинне вогнище осиротіло
без дітлахів, без пустощів, без гамору.
Та коли щось у цьому вечері надламане,
щось шерехате й спадисте, —
це дві дороги, заломисті і сиві.
І ними йде серце моє прочанне.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
 |
| Батьки Сесара Вальєхо |
Нижче я наводжу іще один свій переклад цієї поезії. Його я
зробила спочатку. І хоча форму оригіналу у ньому не відтворено — він вийшов
практично верлібровим за розміром і з менш регулярним, ніж оригінал, за римами,
—проте інтонацію оригіналу він, як мені видається, передає значно краще. А щодо
верлібрового звучання, то воно дуже властиве Вальєхо, який не дарма у найвідомішій
своїй поезії «Чорний
камінь на білому камені» каже: «...я пишу ці прозові рядки...», — при тому, що її форма сонетна.
Далекі кроки
Батько дрімає. На виду його величавому
відбивається м’якосердість;
він такий тихомирний тепер...
і коли є у ньому щось гіркаве, то це я.
Від родинного вогнища
віє молитовною самотністю;
від синів сьогодні немає звісток.
Батько прокидається і подумки обертається
до втечі до Єгипту, цього рятівного «прощавай».
Він тепер зовсім поруч;
і коли є у ньому щось далеке, то це я.
А мати повільно ступає садом,
де уже не мають барв ані запаху спогади.
Вона тепер — сама м’якість...
відхід... кохання... крило...
Так самотньо у будинку без дітлахів,
без пустощів, без гамору, без вістей.
Та коли є дещо надламане у цьому вечері,
спадне й шелестке,
то це два сивих заломистих шляхи.
Якими іде піхотою моє серце.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Canciones del hogar»
Los
pasos lejanos
Mi
padre duerme. Su semblante augusto
figura
un apacible corazón;
está
ahora tan dulce...
si hay
algo en él de amargo, seré yo.
Hay
soledad en el hogar; se reza;
y no
hay noticias de los hijos hoy.
Mi
padre se despierta, ausculta
la
huida a Egipto, el restañante adiós.
Está
ahora tan cerca;
si hay
algo en él de lejos, seré yo.
Y mi
madre pasea allá en los huertos,
saboreando
un sabor ya sin sabor.
Está
ahora tan suave,
tan
ala, tan salida, tan amor.
Hay
soledad en el hogar sin bulla,
sin
noticias, sin verde, sin niñez.
Y si
hay algo quebrado en esta tarde,
y que
baja y que cruje,
son dos
viejos caminos blancos, curvos.
Por
ellos va mi corazón a pie.
Далекие шаги
Дремлет отец, и
лицо его светится
кротостью сердца
в час забытья;
так сладок сон
его, если что-то
и есть в нем
горькое — это я.
Совсем запустело
жилье; час молитвы.
Опять не прислали
вестей сыновья.
Отец просыпается;
он вспоминает
бегство в Египет,
чужие края...
Так близко всё
ему; если что-то
и есть в нем
далекое — это я.
Мама бродит по
саду — никак не распробует
вкус былого, того,
что прошло и ушло.
Так нежна она
нынче, настолько печальна,
вся — исход, вся
— любовь и крыло.
Нет ни криков, ни
детства, ни зелени свежей,
писем — тоже;
вконец запустело жилье.
И если что-то в
этот вечер разбито,
и идет под уклон,
и хрустит под ногами —
это ветхие, белые
две, согбенные две дороги,
по которым
скитается сердце мое.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Марка Самаева)
Послухати в оригіналі:
https://www.palabravirtual.com/index.php?ir=ver_voz.php&wid=970&t=Los+pasos+lejanos&p=C%E9sar+Vallejo&o=C%E9sar+Calvo
Немає коментарів:
Дописати коментар