Сесар Вальєхо. Павучиха

 Зі збірки «Чорні герольди» (1918) :

— «Занурення»

Павучиха
 
Це величезна павучиха,
неспроможна зрушити з місця;
безбарвна павучиха, її тіло,
її голова, її черево кров’яніють.
 
Сьогодні я побачив її зблизька.
Із яким неймовірним зусиллям
вона простягала свої незліченні ноги.
А я думав про її невидимі очі,
про цих згубних штурманів
її останньої вандрівки.
 
Це павучиха, яка тремтіла
на камінному прузі,
нездоланному рубежі
між головою і тілом.
 
Стільки ніг у нещасної, і не в змозі
звільнитися. Я дививсь на її сторопіння —
і таким жалем пройняла мене ця подорожня.
 
Це величезна павучиха, черево якої
не дозволяло їй рушити за головою.
І я думав про її очі,
про її незліченні ноги...
І таким жалем пройняла мене ця подорожня!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 
Нотатки щодо перекладу
 
Перш за все: павук чи павучиха?
 
Ця поезія в оригіналі називається «La araña». Слово araña в еспанській мові жіночого роду; означає воно павука як тварину, а не конкретно самця чи самицю. Й оскільки у творі немає спеціального зазначення, що то була самиця, із граматичної точки зору його назву, мабуть, правильно було би перекласти саме як «Павук».

 
Можна, звісно, зважити на непряму вказівку, яка все ж присутня у творі: це велика й безбарвна істота, а у природі самці павуків зазвичай менші й барвистіші за самиць. Та для мене як для перекладача важливіше инше: жіночий рід у поезії присутній в кожному рядкові (нехай навіть це спричинено виключно вимогами граматики): «безбарвна», «її», «подорожня», — через що у читача в уяві складається саме жіночий образ. (Мабуть, тому хтось поставив до прочитання цієї поезії ось такий відеоряд: https://www.youtube.com/watch?v=VLMG9vU4CXU.)

 
Поезія — штука цілісна; як забрати з неї те, що у ній присутнє, нічого не порушивши? Тому я вирішила відтворити центральний образ у «жіночому» варіанті, хоч у мене була ще одна, «чоловіча» версія перекладу (наводжу її нижче задля порівняння й аналізу специфіки твору), яку хтось назве більш адекватною, бо суто граматично вона, як і оригінал, є гендерно-нейтральною.
 
Щодо мене, я не наважусь стверджувати, яка з версій краще відповідає оригіналові. Бо лише автор знає, яким було його видіння, які з його складових відіграють ключову ролю в його символіці і як би він сам описав його українською.
 
Додам лише, що, на моє переконання,  описане у творі — дійсно не просто картинка побаченого на природі,  а саме видіння чи символічний образ, опис певного явища (і це ще одна причина для точного збереження усіх деталей, які постають перед очима читача). На це вказує цікава розбіжність граматичних часів, присутня в цій поезії і відтворена в моєму «жіночому» варіанті її перекладу. Описуючи саму павучиху, автор застосовує теперішній час. Це перша й остання строфи, а також перше речення передостанньої строфи. А ось описуючи момент, коли він спостерігав за павучихою, автор використовує минулий час. В такий спосіб він, як я бачу, відокремлює явище, яке існує незалежно від спостерігача, від власного досвіду спостерігача, пережитого у момент спостереження.
 
Цей твір я переклала давно, іще у вересні 2019 року. Потім довго доробляла переклад і все не могла вирішити, який із двох варіантів вибрати як остаточний. Але сьогодні, на тлі нинішніх подій, це раптом стало мені очевидним.
 
Ось мій робочий, «чоловічий» варіант перекладу, в якому, крім того, відсутня розбіжність часів:
 
Павук
 
Це був величезний павук, зовсім знесилений;
безбарвний павук, його тіло,
його голова, його черево кров’яніли.
 
Сьогодні я побачив його зблизька.
Він простягав і щосили напружував свої незліченні ноги.
А я думав про його невидимі очі,
про цих згубних штурманів
його останньої вандрівки.
 
Це павук, що тремтів
на камінному прузі,
нездоланному рубежі
між головою і тілом.
 
Стільки ніг у нещасного, і незмога
звільнитися. Я дививсь на його сторопіння —
і такий жаль пройняв мене до цього подорожнього.
 
Цього величезного павучини, якому
черево заважало рушити за головою.
А я усе думав про його очі
і про його незліченні ноги...
І такий жаль пройняв мене до цього подорожнього!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 

De «Los heraldos negros» (1918):

— «Buzos»

 
La araña
 
Es una araña enorme que ya no anda;
una araña incolora, cuyo cuerpo,
una cabeza y un abdomen, sangra.
 
Hoy la he visto de cerca. Y con qué esfuerzo
hacia todos los flancos
sus pies innumerables alargaba.
Y he pensado en sus ojos invisibles,
los pilotos fatales de la araña.
 
Es una araña que temblaba fija
en un filo de piedra;
el abdomen a un lado,
y al otro la cabeza.
 
Con tantos pies la pobre, y aún no puede
resolverse. Y, al verla
atónita en tal trance,
hoy me ha dado qué pena esa viajera.
 
Es una araña enorme, a quien impide
el abdomen seguir a la cabeza.
Y he pensado en sus ojos
y en sus pies numerosos...
¡Y me ha dado qué pena esa viajera!
 

«Черные герольды»:

 — цикл «Путем воды»

Паук
 
Он — паук, исполинских размеров паук;
он не ходит уже, его серое тело —
голова и брюшко — цепенеет от мук.
 
Я к нему пригляделся поближе. С каким
напряженьем фаланг он вытягивал лапы,
столько лап — и никак.
И представил я два его глаза невидимых,
этих штурманов двух роковых паука.
 
Как дрожал он, застряв на каменной грани,
страшной дрожью, заметной едва:
с одной стороны — огромное брюхо,
с другой — голова.
 
Столько лап у него, у бедняги, и все-таки
он и не может решиться; и вдруг
я почувствовал, Боже, в какой он опасности,
и так ранил меня побродяга-паук!
 
Видно, брюхо ему мешает последовать
за его головою;
и подумал я вдруг
о глазах его и многочисленных лапах,
и так ранил меня побродяга-паук!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Марка Самаева)
 
 
Послухати в оригіналі:
https://youtu.be/j3ZcKaUAzxU?t=1574
https://www.youtube.com/watch?v=WqKZZWT7blo