Федеріко Гарсія Льорка. Дзвін

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Силует петенери»

Силует петенери

Еухеніо Монтесові

Замість передмови до публікації перекладу цього поетичного циклу (поезії якого розташовані в моєму блозі у порядку оригіналу) я пропоную читачеві ознайомитись зі знайденою мною в Інтернеті докладною розповіддю про цей старовинний різновид іспанського пісенного мистецтва.

Дзвін

Приспів

На жовтій вежі

калатає дзвін.

Його відгомін

в жовтім вітрі плине.

На жовтій вежі

завмирає дзвін.

Із пилу різьбить вітер

прови срібні.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Путь

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Силует петенери»

Путь

Сто верхівців у жалобі —

куди скачуть

низьким небом,

що сягає помаранчів?

Кордова їх, ні Севілья

не побачать.

Ні Гранада, що за морем

здавна плаче.

Сонні коні їх нестимуть

між хрестами

лабіринтом,

в якім спів тремтить і тане.

«Ай!» — сім скриків їхніх

вітер пронизали;

куди мчать сто андалузців

помаранчевих?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Шість струн

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Силует петенери»

Шість струн

Гітара,

вона змушує плакати

уві сні.

Ридання

загублених душ

вириваються

з її круглого рота.

І, мов тарантул,

тче велику зорю,

щоб упіймати зітхання,

які плавають

у її чорній дерев’яній

водоймі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Танок

Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Силует петенери»

Танок

У саду Петенери

У ночі саду

танцюють

шість циганок,

у біле убраних.

У ночі саду,

увінчані

папіряними трояндами

й бісна́гами.

У ночі саду

їх зубів перломут

черкає

омрак згаровий.

У ночі саду

їхні фіолетові тіні

видовжуються

і неба сягають.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка

 «...увінчані папіряними трояндами й біснагами...» — бісна́гою в Іспанії називають особливий букетик з квітів ясмину у формі кульки, який продають на вулицях влітку.

Федеріко Гарсія Льорка. Смерть Петенери

 Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Силует петенери»

Смерть Петенери

Людська пристрасть і туга одвічна

помирає в будинку біленому.

Сотня коней бредуть навмани.

Їхні верхівні мертві.

Мов великі зорі, свічки

кидають світло непевне,

і спідниці муар мерехтить

між її мідяними стегнами.

Сотня коней бредуть навмани.

Їхні верхівні мертві.

Довгі й гострі тіні лягли

від темрявого краю неба,

і гітари самотньої спів

розлягаєсь далеко.

Сотня коней бредуть навмани.

Їхні верхівні мертві.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Фальсета

 Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Силует петенери»

Фальсета

Ай, Петенеро-циганко!

Ай-яй, Петенеро!

Не було на твоїм похороні

дівчат шляхетних.

Дівчат, що дарують Христові мертвому

свої кучері

й виступають в мантиллях білих

у святкових процесіях.

На похорон твій зійшлися

люди злиденні.

Люди, що замість розуму

мають серце.

Вони йшли за тобою в сльозах

провулками темними.

Ай, Петенеро-циганко!

Ай-яй, Петенеро!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка

«Гітара в канте хондо має лише позначати ритм і “йти” за кантаором; вона — фон для голосу і повинна бути повністю підпорядкована співакові. Оскільки ж гітарист своїм умінням нерідко не поступається співакові, з’явилась фальсета. Це — струнний супровід, інколи надзвичайної сили, але часто-густо фальшивий, нездарний і повний недоречних італізмів; саме такий він у “віртуозів”, що супроводять виконавців фанданго на отих жалюгідних виставах, званих “опера фламенка”».
Фальсета також має свою традицію, і деякі гітаристи, наприклад, славетний Ніньйо де Уельва, йдучи за голосом свого природного чуття, не нехтують чистотою лінії й, попри всю свою віртуозність, ніколи не виставляють себе віртуозами.
Я згадав про голос природного чуття тому, що перше, що необхідне для співу,— це здатність перетворювати й очищувати мелодію та ритм, притаманна андалузцям, зокрема циганам». (Ф. Г. Льорка, «Архітектура канте хондо», 1931 р., пер. М. Москаленка).

Федеріко Гарсія Льорка. «De Profundis»

 Із циклу «Поема канте хондо»:

— «Силует петенери»

«De Profundis»

Сто закоханих

вічним сном

сплять у землі сухій.

Довгі червоні дороги

має Андалусі́я.

Ко́рдова оливняки

має для ста хрестів,

що між зелених віт

спомини берегтимуть.

Сто закоханих

спатимуть вічно.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка

De profundis — «з глибин» (лат.). Це початок покаянного псалма, який читається як відхідна молитва над вмираючим.