Федеріко Гарсія Льорка. Вечір

Із циклу «Пісні»:

— «Андалусійські пісні»

Вечір

Чи моя Люсія

в ручай ніжки умочила?

Три тополі височезні

і зоря самотня.

Скусане жабнею безгоміння

схоже на серпанок,

поцяткований

зеленими горохами.

Дерево засохле

у ріці

колами розквітло

відцентровими.

А мені над водами примарилась

всміхнена смаглявочка гранадська.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Tarde

¿Estaba mi Lucía

con los pies en el arroyo?

Tres álamos inmensos

y una estrella.

El silencio mordido

por las ranas, semeja

una gasa pintada

con lunaritos verdes.

En el río,

un árbol seco,

ha florecido en círculos

concéntricos.

Y he soñado sobre las aguas

a la morenita de Granada.

Вечір

А моя Люсія

над річкою сіла.

Одна зірка — й три тополі

височенні.

Тишину розшарпали

крякавки шалені —

то мальована намітка

в крапочки зелені.

В річку перекинулась

верба суховерха

і розквітла жмурками

на поверхні.

А я сидів, мріючи, над водою,

марив гранадянкою молодою.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)

Вечер

(Моя Лусия

ноги в ручей опустила?)

Три необъятных тополя,

над ними звезда одинокая.

Тишина, лягушачьими криками

изъязвленная над затонами,

точно тюль, разрисованный лунами

зелеными.

Ствол засохшего дерева между

двумя берегами

расцветал концентрическими

кругами.

И мечтал я, на воду глядя,

об одной смуглолицей в Гранаде.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Марка Самаева)

Вечер

            В реке босые

            ноги Лусии.

Три тополя-исполина,
звезда над семьей тополиной.

Покусывают лягушки
упругую тьму молчанья, —
по ней зеленым горошком
рассыпано их верещанье.

Сухое дерево тонет
ветрами в речном затоне
и в воде расцветает
кругами, рябью пернатой.

А я у реки вспоминаю
девочку из Гранады.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Анатолия Якобсона)