Із циклу «Пісні»:
Вечір
Чи моя Люсія
в ручай ніжки умочила?
Три тополі височезні
і зоря самотня.
Скусане жабнею безгоміння
схоже на серпанок,
поцяткований
зеленими горохами.
Дерево засохле
у ріці
колами розквітло
відцентровими.
А мені над водами примарилась
всміхнена смаглявочка гранадська.
Tarde
¿Estaba mi Lucía
con los pies en el arroyo?
Tres álamos inmensos
y una estrella.
El silencio mordido
por las ranas, semeja
una gasa pintada
con lunaritos verdes.
En el río,
un árbol seco,
ha florecido en círculos
concéntricos.
Y he soñado sobre las aguas
a la morenita de Granada.
Вечір
А моя Люсія
над річкою сіла.
Одна зірка — й три тополі
височенні.
Тишину розшарпали
крякавки шалені —
то мальована намітка
в крапочки зелені.
В річку перекинулась
верба суховерха
і розквітла жмурками
на поверхні.
А я сидів, мріючи, над водою,
марив гранадянкою молодою.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)
Вечер
(Моя Лусия
ноги в ручей опустила?)
Три необъятных тополя,
над ними звезда
одинокая.
Тишина, лягушачьими криками
изъязвленная над
затонами,
точно тюль,
разрисованный лунами
зелеными.
Ствол засохшего дерева между
двумя берегами
расцветал
концентрическими
кругами.
И мечтал я, на воду глядя,
об одной
смуглолицей в Гранаде.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Марка Самаева)
Три тополя-исполина,
звезда над семьей тополиной.
Покусывают лягушки
упругую тьму молчанья, —
по ней зеленым горошком
рассыпано их верещанье.
Сухое дерево тонет
ветрами в речном затоне
и в воде расцветает
кругами, рябью пернатой.
А я у реки вспоминаю
девочку из Гранады.
Вечер
В реке босые
ноги Лусии.
Три тополя-исполина,
звезда над семьей тополиной.
Покусывают лягушки
упругую тьму молчанья, —
по ней зеленым горошком
рассыпано их верещанье.
Сухое дерево тонет
ветрами в речном затоне
и в воде расцветает
кругами, рябью пернатой.
А я у реки вспоминаю
девочку из Гранады.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Анатолия
Якобсона)
Немає коментарів:
Дописати коментар