Пісня козака
Де ступить мій кінь,
трава не ростиме.
Слова Аттіли
ХОР
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
По конях, гей! Гура, сини туманів!
Хай коні мчать, безстрашні і легкі,
в плодючий край, де шляхта і міщани —
заможні, жінкуваті і слабкі!
Палаци і хати, сади і ниви —
там все прекрасне: ночі повні зір,
жіноцтво їхнє — чисті серафими,
а сонце осяє небес шафір.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
На нас чекають втіхи й пишні шати,
порозкошуємо в шовках і серебрі;
ніжніші від жінок їхні солдати,
а королі — нікчемні крамарі.
Он вони врозтіч кинулись, волаючи,
рятують злото, хоч за мить помруть.
Гура! Вперед! Пускайте коней чвалом,
тіла їхні й скарби втопчіть у ґрунт.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Воління наші стануть їм законом,
фортеці й замки житлом стануть нам,
клейноди королівські і корони
цяцьками будуть нашим дітлахам.
Гура! Мчимо! Наситимо бажання
коханням найвродливіших жінок,
страшні обличчя наші чаруванням
пройме звитяги осяйний вінок.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Розірвемо, неначе тигри здобич,
Европу, нами кинутую ниць,
і кров, якою ми вбрання просочимо,
палатиме, мов пурпур багряниць.
Покої королівські нашім коням
за стайні правитимуть, і в ярмо
раби лякливі самі встромлять голови
й тремтітимуть, як брови зведемо.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Вперед, летіть, мої пустельні вої,
мов чорна хмара, мов шалений шквал,
повіддя киньте, дайте коням волю,
най диким табуном несуться вчвал.
Густим туманом, виром, ураганом
низриньте, від якого не втекти,
лавиною, що сходить, безнастанна,
і все змітає на своїм путі.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Колись в похід так само вирушали
батьки в далекі сонячні краї,
й імперські замки в золоті й кришталю
покірно їхню владу прийняли.
На конях верхи Тибр подолали
й під ноги підтоптали місто міст;
живуть в піснях чини їх небувалі,
звитяга, дужість і воєнний хист.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Ви чуєте? Списи тремтять жаданням
вбивати — їх не втримати в руках!
Ви бачите? Малюється в тумані
нам перемоги безсумнівний знак!
Щитом для цих народів змізерілих
був мур, який зруйновано тепер;
Польщу знеславлено, герби її низринено,
і кров і дим її повнять ущерть.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Хто поміняв би радість на страждання?
Хто б переможних закував синів?
Хто б обірвав триюмф їм у заранні?
Хто би втопив у власній їх крові?
Відважним — слава! Нас побачить кволий
Европи люд. Гура, гайда на них!
Рабам майбутнім потавруєм чола
підковами яристих румаків.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Щораз, як шабля чиюсь плоть розкрає,
щораз, прорвавши супротивний стрій,
відчуєте, як під сідлом скипає
козацька пайка — м’яса шмат сирий.
А після бою у розкішних храмах
влаштуємо столи із вівтарів,
вином коштовним потамуєм спрагу
і білих покуштуємо хлібів.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
Нас переможних матері побачать,
з Европою побіля наших ніг,
й наблизяться, щасливі і тремтячі,
вітати королів — синів своїх.
І знатимуть сини наші діяння,
спадкуючи корони й бунчуки,
і вже самі колись на звоювання
нових земель спрямують румаків.
Гей, козаки пустині, вирушаймо!
В Європі пишна здобич нас чека:
їх ниви стануть драгвами кривавими,
а їхнє військо — учтою крукам.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
Колись, прочитавши цей відомий твір, я була надзвичайно здивована. Хосе де Еспронседа змальовує козаків як дикий войовничий народ, нащадків гунів, що під проводом Аттіли колись звоювали Рим. (Цікаво, що і нині існує теорія, згідно з якою столицею Аттіли був Київ.) І цей свій яскравий і потужний твір він склав як заклик до козацького племені ще раз завоювати Европу.
Намагаючись зрозуміти, чому Еспронседа написав таку дивну поезію, я натрапила на докторську дисертацію, яка захищалася на філологічному факультеті Університету Валенсії, під назвою «Еспронседа, чи повстання проти реальности», автором якої є Madela Seyram Boukari. Ось цитата з цієї роботи:
«За словами Роберта Марраста, “Пісня про козака” — це безжальна й уїдлива сатира на європейську буржуазію, її меркантилістський дух та прагнення виключно до збагачення, відсутність у неї будь-яких високих ідеалів, що зрештою призведе до катастрофи усього континенту. Зі свого боку Хуан Луїс Альборг вважає так само, кажучи, що ця пісня є нападом на ліберальну буржуазію, для якої, хоч вона і народжена революцією, мають значення тільки її особисті інтереси, її егоїзм та її власні задоволення. Відтак поет закликає козацтво, як нову молоду й незабруднену расу, вторгнутися в Европу і знищити це зіпсоване суспільство».
Що ж, Еспанія і Україна розташовані на протилежних боках Европи і не дивно, якщо поет мало знав про нашу країну. Еспронседа помер молодим, у віці 34 років, і не дожив до того часу, коли його сучасник, французький письменник Проспер Меріме, написав свої дослідження з історії українського козацтва. Звідки Еспронседі було дізнатися, що козаки — не окрема нація, а найбільш шляхетна і волелюбна частина українського народу, наше відважне і освічене лицарство, яке є відмінним від европейського лицарства лиш тим, що єдиним його сюзереном і єдиною прекрасною дамою є Україна; що Запорізька січ, колиска українського козацтва, та кожна инша справжня січ, — то не військо завойовників, а напівчернечий орден оборонців української чести і волі з девізом «Душу — Богові, життя — Україні, честь — нікому!», велике шляхетне братство, яке задовго до Французької революції втілювало на практиці гасло «Liberté, Égalité, Fraternité».
Отже, вочевидь, поет мав дуже віддалене уявлення про те, хто такі козаки, але чув, що то грізні воїни, і бачив у них силу, здатну розворушити ситий спокій Европи. І тут, що цікаво, Хосе де Еспронседа не помилився. Хоча його бачення козаків є для нас нині лиш забавним курйозом, і про завоювання, зокрема й Европи мріємо не ми, на наш одвічний заздрісник і ворог московія, а проте вибір саме козацтва на роль будителя розпещених і зманіжених народів Европи виявився пророчим! Бо саме завдяки безприкладній звитязі українців, шляхетність і мужність яких, власне, і називається козацтвом, світ зрушив з у прямому сенсі мертвої точки свого існування і зазнає ще не усвідомлених ним глибоких і незворотних змін.
Втім, хто зна, можливо, козаки у цьому творі — це просто художній образ, лише умовно прив’язаний до реального козацтва як до далекого войовничого люду, що мешкає там же, де колись була імперія Аттіли.
El canto del cosaco
Donde sienta mi caballo los pies
no vuelve a nacer la hierba.
Palabras de Atila
Coro
¡Hurra, cosacos del desierto! ¡Hurra!
La Europa os brinda espléndido botín:
sangrienta charca sus campiñas sean,
de los grajos su ejército festín.
¡Hurra! ¡a caballo, hijos de la niebla!
Suelta la rienda, a combatir volad:
¿veis esas tierras fértiles?, las puebla
gente opulenta, afeminada ya.
Casas, palacios, campos y jardines,
todo es hermoso y refulgente allí:
son sus hembras celestes serafines,
su sol alumbra un cielo de zafir.
¡Hurra, cosacos del desierto! ¡Hurra!
La Europa os brinda espléndido botín:
sangrienta charca sus campiñas sean,
de los grajos su ejército festín.
Nuestros sean su oro y sus placeres,
gocemos de ese campo y ese sol;
son sus soldados menos que mujeres,
sus reyes viles mercaderes son.
Vedlos huir para esconder su oro,
vedlos cobardes lágrimas verter...
¡Hurra! volad: sus cuerpos, su tesoro
huellen nuestros caballos con sus pies.
¡Hurra, cosacos del desierto! ¡Hurra!
La Europa os brinda espléndido botín:
sangrienta charca sus campiñas sean,
de los grajos su ejército festín.
Dictará allí nuestro capricho leyes,
nuestras casas alcázares serán,
los cetros y coronas de los reyes
cual juguetes de niños rodarán.
¡Hurra! ¡volad! a hartar nuestros deseos:
las más hermosas nos darán su amor,
y no hallarán nuestros semblantes feos,
que siempre brilla hermoso el vencedor.
¡Hurra, cosacos del desierto! ¡Hurra!
La Europa os brinda espléndido botín:
sangrienta charca sus campiñas sean,
de los grajos su ejército festín.
Desgarraremos la vencida Europa
cual tigres que devoran su ración;
en sangre empaparemos nuestra ropa
cual rojo manto de imperial señor.
Nuestros nobles caballos relinchando
regias habitaciones morarán;
cien esclavos, sus frentes inclinando,
al mover nuestros ojos temblarán.
¡Hurra, cosacos del desierto! ¡Hurra!
La Europa os brinda espléndido botín:
sangrienta charca sus campiñas sean,
de los grajos su ejército festín.
Venid, volad, guerreros del desierto,
como nubes en negra confusión,
todos suelto el bridón, el ojo incierto,
todos atropellándose en montón.
Id en la espesa niebla confundidos,
cual tromba que arrebata el huracán,
cual témpanos de hielo endurecidos
por entre rocas despeñados van.
¡Hurra, cosacos del desierto! ¡Hurra!
La Europa os brinda espléndido botín:
sangrienta charca sus campiñas sean,
de los grajos su ejército festín.
Nuestros padres un tiempo caminaron
hasta llegar a una imperial ciudad;
un sol más puro es fama que encontraron,
y palacios de oro y de cristal.
Vadearon el Tibre sus bridones,
yerta a sus pies la tierra enmudeció;
su sueño con fantásticas canciones
la fada de los triunfos arrulló.
¡Hurra, cosacos del desierto! ¡Hurra!
La Europa os brinda espléndido botín:
sangrienta charca sus campiñas sean,
de los grajos su ejército festín.
¡Qué! ¿No sentís la lanza estremecerse,
hambrienta en vuestras manos de matar?
¿No veis entre la niebla aparecerse
visiones mil que el parabién nos dan?
Escudo de esas míseras naciones
era ese muro que abatido fue;
la gloria de Polonia y sus blasones
en humo y sangre convertidos ved.
¡Hurra, cosacos del desierto! ¡Hurra!
La Europa os brinda espléndido botín:
sangrienta charca sus campiñas sean,
de los grajos su ejército festín.
¿Quién en dolor trocó sus alegrías?
¿Quién sus hijos triunfante encadenó?
¿Quién puso fin a sus gloriosos días?
¿Quién en su propia sangre los ahogó?
¡Hurra, cosacos! ¡gloria al más valiente!
Esos hombres de Europa nos verán:
¡Hurra! nuestros caballos en su frente
hondas sus herraduras marcarán.
¡Hurra, cosacos del desierto! ¡Hurra!
La Europa os brinda espléndido botín:
sangrienta charca sus campiñas sean,
de los grajos su ejército festín.
A cada bote de la lanza ruda,
a cada escape en la abrasada lid,
la sangrienta ración de carne cruda
bajo la silla sentiréis hervir.
Y allá después en templos suntüosos,
sirviéndonos de mesa algún altar,
nuestra sed calmarán vinos sabrosos,
hartará nuestra hambre blanco pan.
¡Hurra, cosacos del desierto! ¡Hurra!
La Europa os brinda espléndido botín:
sangrienta charca sus campiñas sean,
de los grajos su ejército festín.
Y nuestras madres nos verán triunfantes,
y a esa caduca Europa a nuestros pies,
y acudirán de gozo palpitantes
en cada hijo a contemplar un rey.
Nuestros hijos sabrán nuestras acciones,
las coronas de Europa heredarán,
y a conquistar también otras regiones
el caballo y la lanza aprestarán.
¡Hurra, cosacos del desierto! ¡Hurra!
La Europa os brinda espléndido botín:
sangrienta charca sus campiñas sean,
de los grajos su ejército festín.
Песня козака
Где ступит мой конь ногой,
там больше не растет трава.
Слова Аттилы
Хор
Ура! Эй, козаки степные! Ура!
Добычи мы много возьмем у Европы: —
Мы кровью зальем их долины и тропы,
Всё войско их — воронам бросить пора!
Ура! На коней, о, сыны своеволья,
Поводья свободно, и в битву лети.
Вы видите пажити, всё их раздолье?
Богатство беспечных нас ждет на пути.
Дома и палаты, сады и амбары,
У них всё красиво, всё светится там,
Их Солнце сафирным горит небесам,
В их женщинах — ангелов нежные чары.
Ура! Эй, козаки степные! Ура!
Добычи мы много возьмем у Европы: —
Мы кровью зальем их долины и тропы,
Всё войско их - воронам бросить пора!
Возьмем мы их золото, их наслажденья,
Всю жатву, что встала из ихней земли,
Солдаты их — тряпки, их смять — развлеченье,
Торговцы, не более, их короли.
Смотрите, как льют они слезы трусливо,
Как золото спрятать бегут поскорей.
Ура! По телам их мы пустим коней,
Копытам — их пышность, их клады, их нива.
Ура! Эй, козаки степные! Ура!
Добычи мы много возьмем у Европы: —
Мы кровью зальем их долины и тропы,
Всё войско их — воронам бросить пора!
Законами будут им наши хотенья,
В дворцах будет дом наш и много затей,
Короны и скипетры, знаки владенья,
Игрушками будут для наших детей.
Ура! Полетим и насытим желанья,
Красивейших женщин себе мы возьмем.
Кто верх одержал, кто с победою, — в нем
Всегда красота и всегда чарованье.
Ура! Эй, козаки степные! Ура!
Добычи мы много возьмем у Европы: —
Мы кровью зальем их долины и тропы,
Всё войско их — воронам бросить пора!
Европу сразив, разорвем мы на части,
Как тигры добычу терзают в свой час,
И кровью одежду омочим для власти,
В ней красная мантия будет для нас.
Заржут наши верные быстрые кони,
И в царских чертогах ударят ногой,
Рабы перед нами возникнут толпой,
Нахмурим мы бровь, — и принизятся в стоне.
Ура! Эй, козаки степные! Ура!
Добычи мы много возьмем у Европы: —
Мы кровью зальем их долины и тропы,
Всё войско их - воронам бросить пора!
Идите, летите, воители степи,
Легко повода у коня отпустив,
Как туч перекатные черные цепи,
Как снег, что с горы покатился за срыв.
Спешите сгущенным мохнатым туманом,
Как смерч возникает из бурной воды,
Как с гор по уступам разбитые льды
Грохочут, гонимые вниз ураганом.
Ура! Эй, козаки степные! Ура!
Добычи мы много возьмем у Европы: —
Мы кровью зальем их долины и тропы,
Всё войско их — воронам бросить пора!
Когда-то отцы наши были в походе,
И в город властительный прибыли там,
Где Солнце веселое в Южной природе,
И золото светит в дворцах хрусталям.
Почти не оседланы, вольные кони
Течение Тибра легко перешли,
И эти победы, как пламя вдали,
Остались рассказом о смелой погоне.
Ура! Эй, козаки степные! Ура!
Добычи мы много возьмем у Европы: —
Мы кровью зальем их долины и тропы,
Всё войско их — воронам бросить пора!
Не слышите вы, как копье задрожало
Голодное — вашей рукой убивать?
Не видите тучи, горящие ало?
Железо готово, ковать так ковать.
Щитом были эти народы хранимы,
И Польшею звался надежный тот щит,
Но герб его кровью горячей залит,
И бывшая слава лишь красные дымы.
Ура! Эй, козаки степные! Ура!
Добычи мы много возьмем у Европы: —
Мы кровью зальем их долины и тропы,
Всё войско их — воронам бросить пора!
Менял ли кто радость на горе и муку?
Давал ли кто цепи победным сынам?
Сковал ли кто вольно-хотящую руку?
Кто кровь свою брызнул по собственным дням?
Ура! Эй козаки! Достойному слава!
Людишки Европы посмотрят на нас: —
Подковою конскою в лоб их меж глаз,
Узнают от смелых, — где сила, там право.
Ура! Эй, козаки степные! Ура!
Добычи мы много возьмем у Европы: —
Мы кровью зальем их долины и тропы,
Всё войско их — воронам бросить пора!
При каждом ударе копья боевого,
При каждом скачке и размахе коня,
Лепешка кровавая мяса сырого
Вскипит под седлом, как в дыханьи огня.
И в храмы роскошные после сраженья,
Алтарь нам алтарь да и стол заодно,
И хлебом мы белым закусим вино,
И вин дорогих зажурчит истеченье.
Ура! Эй, козаки степные! Ура!
Добычи мы много возьмем у Европы: —
Мы кровью зальем их долины и тропы,
Всё войско их — воронам бросить пора!
И смелых увидят нас матери наши,
Европу, склоненную к нашим ногам,
И будет им жизнь и желанней и краше,
И царский венец перейдет к их сынам.
Расскажется сказка деяний и крови,
Европа уж будет своя не своя,
И к новой добыче, в иные края,
Направится конь и копье наготове.
Ура! Эй, козаки степные! Ура!
Добычи мы много возьмем у Европы: —
Мы кровью зальем их долины и тропы,
Всё войско их — воронам бросить пора!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Константина
Бальмонта)
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар