 |
| Оригінал світлини тут |
у зітханні
короткої вічности.
Час сиплеться,
мов три крапки,
і дитинство є сонцем,
що освітлює їх сю мить
із пахом
безнастанного
миру.
на колінах обіймів,
що дихають,
у спільнім
серцебитті.
ця ница глитайка,
сьогодні лишається зовні,
з її слізьми,
брудом,
її пробоїнами і віддаленостями
і тим, що не має назви.
Спи, синку,
ти з татом,
і завтра, можливо,
нас пеститиме инше світло
і разом ми сіятимемо
серед співів і гірлянд,
те, чим були
і могли би стати
до цієї безодні,
щоб відродитися.
en un suspiro
de breve eternidad.
El tiempo se derrama
cómo en puntos suspensivos
y la infancia es un sol,
que ahora los alumbra
con la fragancia de una paz
sin pausa.
en un regazo de abrazo
que respira
y el latido
es compartido.
esa infamia hambrienta,
hoy afuera se queda,
con sus lágrimas,
la bahorrina,
sus brechas, lejanías
y lo que no tiene nombre.
Duerme hijo,
estás con papá
y mañana, quizás,
otra luz nos acaricie
y juntos sembraremos,
entre guirnaldas y canciones,
lo que hemos sido
y pudimos ser,
antes de este abismo,
para renacer.
Фейсбук-сторінка автора: Matías Bonora
Немає коментарів:
Дописати коментар