Протиповітряна душа

(роздуми й діалоги війни)

Ця добірка, яка постійно поповнюється, є віршованим щоденником звичайної людини у війні, маленьким свідченням того, що життя триває завжди. Багато з них — діалоги з моїми друзями-поетами.

Оленці

Мій хухрику зеленоокий,

ходімо в ліс веселим кроком,

ходім, похукаєм в долоньки,

й між бурштиновими сосонками

під срібних капель поволокою

розпалим хмиз під котелком.

Моя карпатська саламандро,

для співів роджена і мандрів,

в пахущім полум’ї відродишся

й себе забутих познаходиш:

дитину — мама мила раму —

і владарку давніх меандрів.

19 грудня 2025

Федеріко Гарсія Льорка. Ґазела про мертвого хлопчика

Із циклу «Тамаритянський диван»:

— «Ґазели»

V
Ґазела про мертвого хлопчика
 
У Гранаді щовечора,
щовечора помирає дитина.
Щовечора вода спиняється
і говорить із друзями й рідними.
 
У мертвих — мошисті крила.
Прозорий і хмарний, два ві́три
фазанами злітають на вежі,
а день — ранений хлопчина.
 
В небі щезнув слід жайвориний,
як я вгледів тебе в гротах винних.
І розтали хмарки у долині,
коли ти захлинувся у річці.
 
Велет вóдяний впав на гори.
Круг долини — собаки та лілії.
У бузку моїх рук твоє мертве тіло
було архангелом стилости.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)