Протиповітряна душа

(роздуми й діалоги війни)

Ця добірка, яка постійно поповнюється, є віршованим щоденником звичайної людини у війні, маленьким свідченням того, що життя триває завжди. Багато з них — діалоги з моїми друзями-поетами.

Погасло світло. Бути чи не бути —

вирішують прості й банальні речі:

іду всліпу протореним маршрутом:

ось павербанк, ліхтар і шаль на плечі. 

Життя не сцена, й світло не від рампи,

а від акумуляторної лампи.

Запалимо спиртовку, як в поході,

і, чаю випивши, вповаючи на Бога,

на ПВО, на фарт і на погоду,

будем. А там — кому яка дорога.

Так, друже Вільяме, вічне твоє питання

вирішується кнопки натисканням.

28 січня 2026

Федеріко Гарсія Льорка. Ґазела про мертвого хлопчика

Із циклу «Тамаритянський диван»:

— «Ґазели»

V
Ґазела про мертвого хлопчика
 
У Гранаді щовечора,
щовечора помирає дитина.
Щовечора вода спиняється
і говорить із друзями й рідними.
 
У мертвих — мошисті крила.
Прозорий і хмарний, два ві́три
фазанами злітають на вежі,
а день — ранений хлопчина.
 
В небі щезнув слід жайвориний,
як я вгледів тебе в гротах винних.
І розтали хмарки у долині,
коли ти захлинувся у річці.
 
Велет вóдяний впав на гори.
Круг долини — собаки та лілії.
У бузку моїх рук твоє мертве тіло
було архангелом стилости.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)