Педро Салінас. Твоя форма кохання...

Твоя форма кохання...
 
Твоя форма кохання —
дозволяти себе кохати.
Твоє так, із яким здаєшся мені, —
мовчання. Твої цілунки —
пропонувати губи,
аби я цілував їх.
Ні слова твої, ні обійми
не скажуть, що ти існувала,
що кохала мене. Ніколи.
Про це кажуть мені білі аркуші,
телефони, мапи, прикмети;
ти — ні.
Й я тебе обіймаю,
без запитань, боючись,
раптом виявиться неправдою,
що ти є і мене кохаєш.
І я тебе обіймаю,
не дивлячись, не торкаючись.
Аби тільки не виявити,
запитуючи і пестячи,
цю неосяжну самотність —
із нас двох лише я кохаю.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Конча Мендес. Острів

Острів
 
Легко дісталася Острова,
мов не плила, а линула.
Поблукала між бризами.
Пробіглася бережиною.
 
Море гойдало водорості.
Висихав купальник обтислий.
Нагулявшись, заснула під деревом,
заколисана шерехом листя.
 
Яка чудова самотність!
Яка самота розкішна!
І яке ж утомне життя
в містах, що не відають тиші!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)