Аль-Русафі (Абу-Абд-Аллах Мухаммад ібн Галіб ар-Руссафі
аль-Балансі) — відомий андалусійський поет XII століття родом з Валенсії. Він був одним із найшанованіших
поетів династії Альмохадів, а його ім’я згадується в численних антологіях
арабської поезії. Про його життя відомо небагато — ось усе, що мені вдалосязнайти.
Цю публікацію не можна вважати повноцінним відображенням творчості поета, оскільки він писав арабською, а я перекладала з еспанських перекладів. Тож навіть не знаю, якою була оригінальна форма цих віршів. Але поет настільки мене зачарував, що захотілось перекласти його українською бодай у такий спосіб.
що полонить душі.
Забачивши її серед клумб,
суха земля каже: не займай мене.
Квіти посміхаються,
коли вона плаче сльозами,
що не відають горя,
а з її повік стримить меч,
піхви якого є і руків’ям.
ніби народжений з перлини.
Удень великі гаї
укривають його тінню,
яка забарвлює воду в колір іржі.
Синій, з темною тунікою,
він схожий на войовника, простертого
у тіні свого прапора.
завидівши мене з коханим,
і відряджає воду розлучити нас,
а вітер — за нами стежити.
вода якої змагається з вітерцем;
а біля струмка височіє сосна,
що пронизає його нутрощі.
Там, де вода береться хвильками,
сосна з її корінням нагадує змію
в оточенні дитинчат.
бо добре знаю, для чого ця його блідість.
Граційного й ніжного, бешкетність штовхає його на витівки,
у яких допомагає його чарівність:
зволожує слиною пелюстки очей,
удаючи, ніби плаче, — так плачуть квіти! —
і сам вірить, що його повіки омивають справжні сльози,
та хіба, плекаючи нарциси, можна отримати вино?
Лютніст
Супроводжує звуки лютні, оживленої його правицею,
голосом, який розливає таку солодкість,
що зачаровані голуби відхиляються від своїх маршрутів,
забуваючи, що летіли до гнізд
годувати своїх пташат.
Поезія вина
То був ясний вечір, який ми проводили
за келихами вина;
навзахіднє сонце
притислося щокою до землі,
зефір розвівав бурнуси пагорбів,
а небо здіймалося сяйним мечем.
Яке чудове місце, аби пити,
де нас бачать тільки оці голуби,
птахи, що співають навколо,
і хитлива гілка,
поки темрява упивається
червоним трунком заходу!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій, з еспанського перекладу Тереси Гаруло)
удаючи, ніби плаче, — так плачуть квіти! —
і сам вірить, що його повіки омивають справжні сльози,
та хіба, плекаючи нарциси, можна отримати вино?
голосом, який розливає таку солодкість,
що зачаровані голуби відхиляються від своїх маршрутів,
забуваючи, що летіли до гнізд
годувати своїх пташат.
за келихами вина;
навзахіднє сонце
притислося щокою до землі,
зефір розвівав бурнуси пагорбів,
а небо здіймалося сяйним мечем.
Яке чудове місце, аби пити,
де нас бачать тільки оці голуби,
птахи, що співають навколо,
і хитлива гілка,
поки темрява упивається
червоним трунком заходу!