Вальпараїсо
Я мало знаю про його історію,
я просто в цьому місті народився.
Із виразом холодної байдужості
старий порт споглядав моє дитинство,
бо я не з бідної родини й завжди
мав несвідомий острах перед бідністю.
Тож говоритиму, як самовидець,
аби ми познайомилися ближче,
про мешканців, мов сплавлених із вулицями,
про круті сходи, зливами знецвічені,
про мантію печалі, що вкривала
місто разом з будинками і дітьми.
Про те, як налітала шура-буря,
сміття й пісок зірвавши у повітря.
Про те, як раз за разом смерть являлась,
в жалобу строячи Вальпараїсо,
а потім вітер портові зраненому
знов, як завжди, вияснював обличчя.
А втім, цей порт, мов мрія, причаровував:
чи можна, не пізнавши його, жити?
Й дивитися на світ без ностальгії
за запахом смоли, за льотом змія
і ловцем крабів, що сповняє сумом
наш надбережний крайовид обвітрений...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій, еквіритмічний)
Примітки
Освальдо «Хітано» Родрігес —чилійський бард, поет і
есеїст, відомий, зокрема, піснею про своє рідне місто Вальпараїсо, а також тим,
що започаткував у ньому традицію проведення «пенья» — чилійських камерних
фольклорних концертів, на яких співаки, поети й танцювальні гурти виступають
перед публікою, що сидить за столиками при свічках, п’ючи навегадо (червоне
вино з кружальцями апельсина, цукром і спеціями) та ласуючи емпанадас (щось
таке, як великі печені вареники).
Вальпараїсо — друге за величиною і значенням місто Чилі, а
також її основний порт. Місто розташоване амфітеатром на південному березі
затоки Вальпараїсо, на схилах гірського хребта Кордильєра-де-ла-Коста.
Valparaíso
Yo no
he sabido de su historia,
un día
nací aquí, sencillamente.
El
viejo puerto vigiló mi infancia
con
rostro de fría indiferencia.
Porque
no nací pobre y siempre tuve
un
miedo inconcebible a la pobreza.
Yo les
quiero contar lo que he observado
para
que nos vayamos conociendo.
El
habitante encadenó las calles,
la
lluvia destiñó las escaleras
y un
manto de tristeza fue cubriendo
las
casas con sus calles y sus niños.
Y vino
el temporal y la llovizna
con su
carga de arena y desperdicios.
Por ahí
paso la muerte tantas veces
la
muerte que enlutó a Valparaíso
y una
vez más el viento como siempre
limpió
la cara de este puerto herido.
Pero
este puerto amarra como el hambre,
no se
puede vivir sin conocerlo,
no se
puede mirar sin que nos falte,
la
brea, el viento sur, los volantines,
y el
pescador de jaivas que entristece
nuestro
paisaje de la costanera.
Послухати в
оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар