Поезія 4
Це — ранок, наповнений буревієм,
у самому серці літа.
Білими хустками прощань летять хмари,
і старезні руки вітру машуть і машуть ними у височині.
Незліченне серце вітру
б’ється у нашому закоханому безгомінні.
Воно гуде між дерев, мов божественний оркестр,
мов довгий язик, що бринить війнами і співами.
Стрімкий вітер, що уносить вкрадене листя
і зносить пульсуючі стріли птахів.
Він здіймає та опускає їх невагомою субстанцією,
косими вогнями, хвилями без піни.
І вони вибухають і опадають зливою цілунків,
і б’ються у браму літнього вітру.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Veinte poemas
de amor y una canción desesperada»
Poema 4
Es la
mañana llena de tempestad
en el
corazón del verano.
Como
pañuelos blancos de adiós viajan las nubes,
el
viento las sacude con sus viajeras manos.
Innumerable
corazón del viento
latiendo
sobre nuestro silencio enamorado.
Zumbando
entre los árboles, orquestal y divino,
como
una lengua llena de guerras y de cantos.
Viento
que lleva en rápido robo la hojarasca
y
desvía las flechas latientes de los pájaros.
Viento
que la derriba en ola sin espuma
y
sustancia sin peso, y fuegos inclinados.
Se
rompe y sé sumerge su volumen de besos
combatido
en la puerta del viento del verano.
Бурею ранок набух
сьогодні
Бурею ранок набух сьогодні,
рветься вона в літа жаркого з серця.
Колишуться, ніби прощальні хустинки,
білі хмарини в руках у вітра-шаленця.
І серце велике тривожного вітру
об наше мовчання закохане б’ється.
Могучим оркестром гуде в деревах
вітру дзвін, повен бур і пісень чудесних.
Вітер скрадає листя опале,
жбурляє стрілами птиць далеко.
Листя злітає, як полум’я жовте,
як метал невагомий, як хвиля без плеску.
І тоне в бурі корабель цілунків,
повалений вітром весняним шаленим.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Михайла Литвинця)
За
цим посиланням можна знайти російський переклад Андрія Щетникова на його
власному сайті.
Послухати в
оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар