Зі
збірки «Розарій
ліричних сонетів»
(1911)
— «Сонети
Більбао»
прийми в своїм ніщо мої моління,
адже Ти всякеє своє творіння
оманливою радою даруєш.
Ночами, що гіркіші од полину,
як віддаляєшся від нас, так ревно линуть
до твоїх слів солодких бідні душі.
що лиш Ідеєю ти бути можеш —
світ затісний для сяйва Твого лику.
Я так терплю обік Тебе, мій Боже!
Бо знаю: якби Ти не був марою,
і я б направду існував разом з Тобою.
і я б направду існував разом з Тобою.
Саламанка, 26.09.1910
De «Rosario
de sonetos líricos» (1911)
— «Los
sonetos de Bilbao»
XXXIXy en tu nada recoge estas mis quejas,
Tú que a los pobres hombres nunca dejas
sin consuelo de engaño. No resistes
Cuando Tú de mi mente más te alejas,
más recuerdo las plácidas consejas
con que mi ama endulzóme noches tristes.
que no eres sino Idea; es muy angosta
la realidad por mucho que se expande
Dios no existente, pues si Tú existieras
existiría yo también de veras.
В своём небытии мои моленья:
Ведь Ты всегда подаришь утешенье
И кроткой ложью рану исцелишь.
И мысль вступает с вымыслом в боренье,
Надеждою отгонишь ты сомненье,
Своё величье сказкой подтвердишь.
Величья твоего. Ты — лишь идея,
А я за это мукою своею,
Бог выдуман. Будь ты реален, Боже, —
Тогда б и сам я был реален тоже.
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар