Льопе де Вега. Скласти сонет звеліла Віоланта...

Скласти сонет звеліла Віоланта...
 

Скласти сонет звеліла Віоланта,

штирнадцять віршів — знаменита штука.

Уперше отака мені розпука!

А втім, на три вже й стачило таланту.

Втік приголосний — горе-симулянта

припнув отут, буде йому наука;

ось і терцет мені у двері стука,

щойно для прив’язі знайшов я банта.

Схоже, що день сьогодні в мене вдалий,

за малим діло — подолать терцети.

У першім — крапка. Зроблено немало.

Погляньте лиш, доля моя на злеті.

Рахуймо вірші: їх тринадцять стало,

один останній — ось і по сонеті!

 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 
Примітка. У 1617 році Лопе де Вега випустив комедію «Срібна дівчина» (La niña de plata). Цей майже забутий твір містив цей сонет-забавку, який став одним із найвідоміших сонетів письменника.

Перекладацький коментар

Кармен Конде. Сестричка

 Сестричка
 
Із кирпатим носиком, геть манюня.
Як їй подобалося бігати пляжем! Входила в воду
без тіні страху.
І плавала так, наче то завше була її природна стихія.
Наче то хвилі виносили її на берег,
принісши іздалеку невинну, у піняві,
з розплющеними очима, окутану світлом.
 
Викотилася із хвилею на пісок і засміялася,
сміх дівчини і сміх моря, і підвелася,
мокра, крихітна, ніби щойно з’явилася між перламутрових стулок,
і пішла вглиб суші,
наче позичена у хвиль.
 
Ти пам’ятаєш?
Розкажи мені, що там вглибині моря.
Скажи, скажи мені, — просила я.
Вона не пам’ятала.
І, сміючись, знову пішла у воду.
І довірливо віддалася хвилям.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Антоніо Мачадо. Сад

Зі збірки «Самотності. Галереї. Инші поезії» (1907):

— «Настрої, фантазії, начерки»

Сад

Вечір горить одаль од твого саду,
в шарлатнім пломені золоті пахощі
за попелястим і мідяним лісом.
А у твоїм саду — жоржини.
Проклятий сад!.. Його я нині бачу
як штуку перукарську —
із карлицею-пальмою цією
і миртів цих обрізаних шерегою...
й малою помаранчею у кадобі...
І сміх води з фонтану
над білиною мушлі не стихає.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Перекладацький коментар

Антоніо Мачадо. Начерки

Зі збірки «Нові пісні» (1924)

 
Начерки
I
З вікна споглядаю
рівнину Бае́си
у місячнім сяйві!
Гори у Касóрлі,
Аснайті́н і Ма́гіну!
І качорро тесані
з місяця і каменю
у Сьєрра Морені!
 
II

Бачу, як сова
над оливняком
все літа й літа.
Поле, поле, поле.

Оливи й між ними
ферми тут і там.
І кам’яний дуб
чорніє при дорозі
з Бае́си до У́беди.

III

У вікно собору
влетіла сова.
Святий Христофор
замахав на неї,

бо взялася пити

з олійної свічки
Святої Марії.
А Діва промовила:
Облиш, хай собі п’є,
Святий Христофоре.
 
IV

Он вона, сова

над оливняком,

все літа й літа.

Зелену галузку
Святій діві Марії
принесла у дарунок.
Рівнино Бае́си,
снитиму тобою,
як буду далеко!
 
V
Куди би шлях не правив
Хосе де Майре́на —
бере свою гітару.
Коли їде верхи,
то вона у нього
на плечовому ремені.
На короткім поводі,
голову тримає
кінь його висóко.
 
VI
Вантажені хмизом
брунатні віслючки
отам, поміж олив!
 
VII
Твої козячі тропи
й зарості суничнику,
гірська моя Кордова!
 
VIII
Кордова романсів,
Кордова рівнинна!..
Рже і мукає заплава,
творена Гвадалквівіром.
 
IX
Сивасті оливи,
шляхи-дороги білі.
Висотала сонце
спека у долині;
і пам’ять про тебе
з мене врешті висотала
пилява душа
годин нещасливих.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 

Примітки

Качорро — кам’яна лава під вікном, характерний елемент старих будинків в Еспанії.

Зелену галузку/Святій діві Марії/принесла у дарунок — оливкова гілка є традиційним символом миру й перемоги, а також відсилкою до євангельських подій, що сталися під час перебування Христа на Оливній горі в Гетсиманському саду. А образ сови можна інтерпретувати ще й як відсилку до античности, цей птах за легендами супроводжував Афіну, давньогрецьку богиню мудрости, яка, до речі, як і Марія, була дівою. Маю кліпси 😇, які є відтворенням давньогрецької дхарми, на якій зображено сову Афіни й оливкову галузку. 

Антоніо Мачадо жив у Баесі (муніципалітет на півдні Еспанії, у провінції Хаен) протягом 7 років. Він перевівся туди після смерти коханої дружини Леонор Іск’єрдо , яка померла в Сорії 1 серпня 1912 року у віці 18 років.

Мачадо викладав французьку граматику у старшій школі, розташованій у старовинному університеті Баеси. Тут він багато писав і активно листувався з провідними діячами еспанської культури, серед яких Хуан Рамон Хіменес, Хосе Ортега-і-Гассет, Мігель де Унамуно, Рамон Марія дель Валле-Інклан, Асорін... Чи не перегукуються для вас ці «Начерки»  із «Платеро і я» Хуана Рамона Хіменеса? Там же Антоніо Мачадо уперше зустрівся (але ще не познайомився) із Федеріко Гарсією Льоркою, який приїхав до Баеси зі студентською туристичною групою. Саме в Баесі Мачадо написав збірку «Нові пісні», до складу якої входить ця поезія, але опублікував збірку пізніше, в 1924 році.

В цей період Мачадо часто здійснював екскурсії пішки на самоті або з кількома друзями через пагорби, що відокремлюють Баесу від Убеди, через гірські хребти Касорла та Сегура, що належать до великого гірського масиву Сьєрра Морена, біля витоків великої річки Гвадалквівір.

Перекладацький коментар