Федеріко Гарсія Льорка. Балада морської води

Із циклу «Книжка поезій»

Балада морської води

Еміліо Прадосу 

(Мисливцеві за хмарами)

Оддаль 
Море сміється.
Зуби піняві,
Губи небесні.

Чим торгуєш, туманна дівчино,
На грудях — бризки прибою?

Торгую, сеньйоре, водою
Морською.

Що вирує, смаглий хлопчино,
В тобі ізмішане з кров’ю?

Морська вода — згодували бо
Мене водою морською.

Звідки беруться, матусю,
Ці твої сльози солоні?

Таж плачу я, мій сеньйоре,
Водою морською!

А ти, моє прикре серце,
Чому не знаєш спокою?

Вода у морях є надто,
Надто гіркою!

Оддаль 
Море сміється.
Зуби піняві,
Губи небесні.

1920

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка
Емілио Прадос — еспанський поет, що, як і Льорка, належить до «генерації 27 року».

Нижче наводжу іще один мій переклад. Він був першим і є менш точним за римовим та ритмовим малюнком, а проте щось у його настрої здається мені більш відповідним оригіналові. Загалом же цей вірш, при усій своїй простоті, а може, почасти, і саме через неї, важко надається до перекладу. Це одна з тих поезій, у яких дуже важливою є музика, звучання, а в цьому випадку — найперше, той ефект, який створюється рефреном «agua de los mares». Слова «морська вода» звучать інакше, набагато м’якіше, в них не гуркоче море, як у словах оригіналу, і через те створюване віршем загальне враження змінюється.

Балада морської води

Море сміється здалека:
Між лазурові губи
Каже уподовж берега
Білопіннії зуби.

— Чим, дівчино, торгуєш,
Зз солоним вітром у грудях?

— Купіть, купіть, о сеньйоре
Водички морської!

— Із чим, хлопчино засмаглий,
кров в твоїх жилах зміша́на?

— З водою морською, сеньйоре,
Нею мене вигодовано.

— Ці сльози твої, матусю,
звідки вони беруться?

— Таж плачу я, мій сеньйоре,
Водою з моря.

— Серце, а твій же гіркий
Смуток узявся — звідки?

— Надто гірка вже в морях
Тая вода!

А море сміється здалека
І між лазурові губи,
Знай собі, каже край берега
Білопіннії зуби.

1920

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

La balada del agua del mar

A Emilio Prados 

(Cazador de nubes)

El mar,

Sonríe a lo lejos.

Dientes de espuma,

Labios de cielo.

— ¿Qué vendes, oh joven turbia,

Con los senos al aire?

— Vendo, señor, el agua

De los mares.

— ¿Qué llevas, oh negro joven,

Mezclado con tu sangre?

— Llevo, señor, el agua

De los mares.

— ¿Esas lágrimas salobres

De dónde vienen, madre?

Lloro, señor, el agua

De los mares.

— Corazón, y esta amargura

Seria, ¿de dónde nace?

— ¡Amarga mucho el agua

De los mares!

El mar,

Sonríe a lo lejos.

Dientes de espuma,

Labios de cielo.

1920


Балада про морську воду

Здаля всміхається

море квітневе.

Зуби із піни,

губи із неба.

«Що продаєш, розхристана

смаглявко молода?»

«Є в мене, прошу пана,

морська вода».

«Чому, чорнявий хлопче,

дерзка́ твоя хода?»

«Бо в мене в крові, пане,

морська вода».

«Чого це в тебе, мамо,

солоная сльоза?»

«Не я, мій сину, плачу —

морська вода».

«А в тебе, серце, звідки

ця прикра гіркота?»

«Гіркая дуже, друже,

морська вода».

Здаля всміхається

море квітневе.

Зуби із піни,

губи із неба.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Миколи Лукаша)

Баллада морской воды

Смеётся море

Вдалеке,

Здесь зубы пены,

Губы неба

Дрожат на утреннем песке...

«Что, дева, продаёшь в смущеньи?»

(Как грудь открытая тверда!)

«Сеньор, вот всё моё именье —

Морская свежая вода».

«Какого, юноша, ты роду?»

(Как чёрен лес твоих кудрей!)

«Сеньор мой, продаю я воду,

В ней свежесть горькая морей».

«Ты плачешь, мать. Что это значит?

Родились слёзы где, когда?» —

«Сеньор, со мною вместе плачет

Морская горькая вода».

«О, сердце, сердце, год от году

Ты всё становишься старей...» —

«Сеньор, я впитывало воду, —

Да, воду горькую морей...»

Смеётся море

Вдалеке,

Здесь зубы пены,

Губы неба

Дрожат на утреннем песке...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Федора Кельина)

Баллада морской воды

Вдали

улыбается море.

Зубы пены

в устах лазори.

— Дикарка с грудью открытой,

чем ты торгуешь, постой

— Сеньор, я водой торгую,

морскою водой.

— Какая смесь в твоих жилах

плещет, негр молодой?

— Сеньор, моя кровь смешалась

с морскою водой.

— Матушка, ваши слёзы

какою горчат бедой?

— Сеньор, я плачу горькой

морскою водой.

— Сердце, твое унынье —

какого горя настой?

— Сеньор, несладко жить рядом

с морскою водой.

Вдали

улыбается море.

Зубы пены

в устах лазори.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Павла Грушко)

Баллада морской воды

   Море смеется

   у края лагуны.

   Пенные зубы,

   лазурные губы...

— Девушка с бронзовой грудью,

что ты глядишь с тоскою?

— Торгую водой, сеньор мой,

водой морскою.

— Юноша с темной кровью,

что в ней шумит не смолкая?

— Это вода, сеньор мой,

вода морская.

— Мать, отчего твои слезы

льются соленой рекою?

— Плачу водой, сеньор мой,

водой морскою.

— Сердце, скажи мне, сердце, —

откуда горечь такая?

— Слишком горька, сеньор мой,

вода морская...

   А море смеется

   у края лагуны.

   Пенные зубы,

   лазурные губы.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)

Послухати в оригіналі:
http://www.youtube.com/watch?v=bpNEZsNuweU — читає друг Льорки, еспанський поет Рафаель Альберті (1902–1999):

http://www.youtube.com/watch?v=SzbXDSuOKF8 — виконує українська композитор, музикант і співачка Наталка Бучель

http://www.youtube.com/watch?v=aGd47sADWP4 — а отак воно сміється, море :)