Зі збірки «Арктичні вірші»,1918
Моряк
Той птах що здійснює свій перший політ
Віддаляється від гнізда але його погляд звернений назад.
Я покликав вас
Приклавши пальця до вуст.
Я винайшов ігри з водою
На вершинах дерев.
Я зробив тебе найпрекраснішою з жінок
Такою прекрасною що ти шарієшся при заході сонця.
Місяць віддаляється від нас
І скидає на полюс корону.
Я змусив текти річки
Яких ніколи не існувало.
З мого крику народилася гора
І ми затанцювали навколо неї новий танок.
Я зрізав усі рози східних хмар.
І навчив співати сніжного птаха.
Ми уходимо місяця́ми
Що більше не настають один за одним.
Я старий моряк
Який зшиває посічені горизонти.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Poemas árticos», 1918
Marino
Aquel
pájaro que vuela por primera vez
Se
aleja del nido mirando hacia atrás.
Con el
dedo en los labios
Os he
llamado.
Yo
inventé juegos de agua
En la
cima de los árboles.
Te hice
la más bella de las mujeres
Tan
bella que enrojecías en las tardes.
La luna
se aleja de nosotros
Y
arroja una corona sobre el polo.
Hice
correr ríos
Que
nunca han existido.
De un
grito elevé una montaña
Y en
torno bailamos una nueva danza.
Corté
todas las rosas
De las
nubes del este.
Y
enseñé a cantar un pájaro de nieve.
Marchemos
sobre los meses desatados.
Soy el
viejo marino
Que
cose los horizontes cortados.
Послухати в
оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар