Мушля
Сяйна, лискуча, рожева,
така ніжна на дотик,
наче дівоча ланита!
Напівотворена, опукло-випукла,
її звивана оселя
манить і вбирає мій погляд.
Лазур, ружа, мальва і зелень
така повна відсутність світла,
така переливчаста райдужність,
вечори, небеса, хмари, сонця,
прозорі світання і сутінь
увічнені у ній для мене.
У її емалевому овалі,
у вишуканій геометричній досконалості
тонких делікатних ліній
утілено графічний розв’язок,
безпомилковий розв‘язок задачі,
сформульованої морською незглибимістю.
Та її марна краса — непожиточна.
Її беруть, роздивляються... і відкидають.
Оголена, самотня, прекрасна венера,
луна міту, дівичої плоті, богині:
її досконалість без коханого
унесмертельнюється на піску.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
La concha
Tersa,
pulida, rosada
¡cómo
la acariciarían,
sí,
mejilla de doncella!
Entreabierta,
curva, cóncava,
su
albergue, encaracolada,
mi
mirada se hace dentro.
Azul,
rosa, malva, verde,
tan sin
luz, tan irisada,
tardes,
cielos, nubes, soles,
crepúsculos
me eterniza.
En el
óvalo de esmalte
rectas
sutiles, primores
de
geometría en gracia,
la
solución le dibujan,
sin
error, a aquel problema
propuesto
en lo
más hondo del mar.
Pero su
hermosura, inútil,
nunca
servirá. La cogen,
la
miran, la tiran ya.
Desnuda,
sola, bellísima
la
venera, eco de mito,
de
carne virgen, de diosa,
su
perfección sin amanteen la
arena perpetúa.
Немає коментарів:
Дописати коментар