Епітафія
У душі моїй пурхав птах.
Судинами квітка пливла.
Серце моє було скрипкою.
Бувало, що я кохав.
Бувало, кохали мене.
І над усе я радів
весні, з’єднаним рукам.
Люди мають бути щасливими! —
так я завжди казав.
(Тут вони спочивають:
скрипка,
квітка
і птах.)
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Epitafio
Un
pájaro vivía en mí.
Una
flor viajaba en mi sangre.
Mi
corazón era un violín.
Quise o
no quise. Pero a veces
me quisieron.
También a mí
me
alegraban: la primavera,
las
manos juntas, lo feliz.
¡Digo
que el hombre debe serlo!
(Aquí
yace un pájaro.
Una
flor.
Un
violín.)
Эпитафия
Птица жила во
мне.
Цветок расцветал
в душе.
Скрипка пела в
груди.
Любил, не любил.
Порой
Бывал любим. Но
всегда
Радовался весне,
Сплетенным крепко
рукам.
Всегда говорил:
человек, будь счастлив,
Будь счастлив,
друг!
(Прохожий, под
камнем сим
скрипка,
птица,
цветок.)
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . (пер. Натальи
Ванханен)
Послухати в
оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар