Зі збірки «Mundar», 2007
Запитання
Запитання без відповіді
стало вербою плакучою...
все навколо неї співає,
а всередині — лише повітря,
вода та розсіяне світло
бознаколишнього місяця.
Припавши до її грудей
стільки разів плакав час.
А віти повільно згасали
як і пси під її шатром,
і скрушні зойки,
що не в змозі промовити «ай!»
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Mundar», 2007
La pregunta
La
pregunta que no tiene respuesta
se
convirtió en un sauce
verdísimo
y todo su alredor
canta.
Su entraña es
aire,
también agua, pasado
de
alguna luna que pasó.
En su
madera más sutil
el
tiempo lloró mucho.
Se
apagaban los brazos,
los
perros en el fondo,
ayes
que no pudieron decir ay.
Вопрос
Вопрос без ответа
становится ивой
плакучей,
зеленой-зеленой.
И в ней
и вокруг нее —
пенье.
В груди ее —
ветер,
и воды, и луны
былого.
Оплакало время
упругие гибкие
ветви,
и вот они меркнут.
Под ними укрылись
собаки.
“Увы!” — только
некому выдохнуть это “увы!”
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . (пер. Натальи
Ванханен)
Немає коментарів:
Дописати коментар