Хуан Рамон Хіменес. Я — то не я...

Із циклу «Вічності», 1916–1917

Я — то не я.

Я — інший,

хто ступає невидимий мені зі мною поруч,

кого, бува, ще трохи, і побачу

і кого забуваю я порою.

Я мовлю — він вмовкає у спокої,

ненавиджу — ласкавий, пробачає,

гуляє в тих місцях, де не буваю,

і піде далі по моєму сконі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Yo no soy yo...

Yo no soy yo.

Soy este

que va a mi lado sin yo verlo;

que, a veces, voy a ver,

y que, a veces, olvido.

El que calla, sereno, cuando hablo,

el que perdona, dulce, cuando odio,

el que pasea por donde no estoy,

el que quedará en pié cuando yo muera.

***

Я це не я.

                               Я той,

Що йде, небачений, зі мною поруч,

Що іноді до нього я зайду,

А іноді забуду.

Той, що мовчить, сумирний, як говорю,

Що вибача, благий, коли ненавиджу, Що там проходить, де мене нема,

І що стоятиме, коли помру я.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Ігора Качуровського

з видання «Ігор Качуровський. Круг понадземний. Світова поезія від VI по XX століття», 2007)

Я не я. Это кто-то иной

Я не я.

                Это кто-то иной,

с кем иду и кого я не вижу

и порой почти различаю,

а порой совсем забываю.

Кто смолкает, когда суесловлю,

кто прощает, когда ненавижу,

кто ступает, когда отступаюсь,

и кто устоит, когда я упаду.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)

Я — это не я

Я тот,

кто рядом, но невидим,

вот разве что порою — в промельк,

а иногда его и вспомнить не могу.

Я говорю, а он молчит,

я злюсь, а он прощает кротко.

Он бродит там, где нет меня.

И он пребудет, когда я умру.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Павла Грушко з видання

                                                 «Облачение теней», 2015)

Послухати в оригіналі:

прочитання

співане виконання