Я не повернуся
Я не повернуся. І ніч
мовчазна і спокійна
колисатиме світ
у промінні самотнього місяця.
У вікно це розчахнене
після зникнення мого тіла,
за моєю душею шукаючи,
увійде свіжий вітер.
І не знаю, чи буде хтось
у відсутності цій подвійній
чекати й леліяти спогади
у сльозах та із ніжністю.
Та залишаться зорі і квіти,
легкі зітхання й надії,
і кохання в алеях тихих
під зеленим склепінням.
І розіллються знову
звуки цього піаніно,
але в тиху ніч за вікном
не порине погляд замислений.
звуки цього піаніно,
але в тиху ніч за вікном
не порине погляд замислений.
. . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
Yo no volveré
Yo no
volveré. Y la noche
tibia,
serena y callada,
dormirá
el mundo, a los rayos
de su
luna solitaria.
Mi
cuerpo no estará allí,
y por
la abierta ventana
entrará
una brisa fresca,
preguntando
por mi alma.
No sé
si habrá quien me aguarde
de mi
doble ausencia larga,
o quien
bese mi recuerdo,
entre
caricias y lágrimas.
Pero
habrá estrellas y flores
y
suspiros y esperanzas,
y amor
en las avenidas,
a la
sombra de las ramas.
Y
sonará ese piano
como en
esta noche plácida,
y no
tendrá quien lo escuche
pensativo,
en mi ventana.
Я не вернусь
Я не вернусь. И в
потемках
теплой и тихой
волною
ночь убаюкает
землю
под одинокой
луною.
Ветер в покинутом
доме,
где не оставлю и
тени,
будет искать мою
душу
и окликать
запустенье.
Будет ли кто меня
помнить,
я никогда не
узнаю;
бог весть,
найдется ли кто-то,
кто загрустит
вспоминая,
Но будут цветы и
звезды,
и радости, и
страданья,
и где-то в тени
деревьев
нечаянные
свиданья.
И старое пианино
в ночи зазвучит
порою,
но я уже темных
окон
задумчиво не
открою.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)
***
Я не вернусь, и
ночью,
молчащей, теплой,
спокойной,
весь мир уснет
под лучами
своей луны
одинокой.
Тела моего здесь
не будет,
и войдет свежий
ветер
в открытые
настежь окна,
чтобы справиться
о моей душе.
Не знаю, будут ли
ждать меня
из долгой двойной
отлучки
и беречь
воспоминания
со слезами и
поцелуями.
Но будут цветы и
звезды,
и вздохи, и
надежды,
и поцелуи на
улицах
под тенью ветвей
и стен.
И опять прозвучит
рояль,
как этой
спокойной ночью,
но не будет того,
кто слушает
задумчиво у моих
окон.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Овадия
Савича)
Немає коментарів:
Дописати коментар