і розвило пелюстки дня.
До кімнати полилися його прозорі вранішні пахощі.
Співливий вітерець скрипнув напівпрочиненою шибкою,
відкинув фіранку,
пошурхотів аркушами паперу на столі.
Потім не знати звідки заніс перо:
половинка сіра, а друга — у блакитно-синьо-чорну поперекову смужку.
По стінах перебігли просвітки й тіні від легковітого деревця,
що заглядає галуззям у вікно,
і вляглися на папері, мов слова, які знайшли свій порядок.
Поете, прокидайся!
Немає коментарів:
Дописати коментар