Хосефіна де ля Торре. Прозора вода...

Прозора вода ставка.
Була свічадом тополі,
а небові зеленим килимом,
помережаним віттям.
Ах, якби я могла
ступити у неї босоніж
і стати вітром в воді
і розворушити тополю!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Запитання

Із циклу «Книжка поезій»
Запитання
 
У лузі бесіда цикад неспішно плине.
— Марку Аврелію, що скажеш
Про цих старих філософів долини?
— Убоге твоє міркування!
 
Потічок тихомирний в очеретах.
— Сократе, що ти видиш
В воді, яка біжить в гіркоту смерти?
— Сумна й убога твоя віра!
 
Пелюстки з руж в болото опадають.
— Хуане Божий милий!
Що в цих лепістках горніх убачаєш?
— Серце твоє таке дитинне!
 
Травень, 1918
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Нова індіанська кераміка

 
Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959


Нова індіанська кераміка
 
Старі символи,
накреслені на глині,
позабувалися. Віки й віки
падає на нас безчестя.
         І от прийшов чоловік
зі своїм мекапалем
і виладив на землю глеки.
— На цьому жбані, — мовив,—
новий символ.
І підніс його в руках,
і очі мої заридали:
символ цей було написано
кров’ю народу.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Портрет змії

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959

Портрет змії
 

                      Твоє
                      ОкО,
                      де
                      бачив
                      незрушне чекання на труп.
                                                     Холодна
                                                   нерухома
             зіниця, що дивиться і не видить
                                                       Бачить
у безчассі: гадина, виноградина
остовпіння,
обвиває листям, що агонізує,
фалічну опору
                      «Хвилюйся і ковзай. Я тут
                                                     або там.
У своєму початку».
Корінь
моєї непокори
що ним здіймається, у соці, смертельне запитання.
О,
стара носійко щастя:
                      Отруто.
                      Побачив
                      у твоєму
                      оці
                      власне
                      око,
            яке ненавидить у тобі те, що кохаю.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Мітологія ягуара

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959

Мітологія ягуара


Дощ, найдавніше створіння,
— древніше навіть за зорі, — сказав:
«Нехай з’явиться живий і чутливий морох».
Й утворилася його шкіра; відтак
блискавка — вдарила у своє кресало і мовила:
«Устромися у лапу». І став кіготь:
лють, занурена в ніжність.

«Нехай в тебе буде, — сказав тоді вітер,
насвистуючи на своїй окарині, — ритм,
властивий бризу».
                                І рушив
мов гармонія, мов міра,
створені богами для танцю.
Але вогонь позирнув на це і зупинив;
то було місце, де розділилися «так» і «ні»,
— де роздвоїлося жало змії, —
та прорік: «Твоя шкіра буде з тіні й ясноти».

І постало його королівство смерти, непевне
та сліпе.
        Однак чоловіки засміялися. «Маячня!» —
назвали вони цю гнітючу дуальність,
коли до злочину приєднався Випадок.

Тепер уже не Необхідність із її похмурим законом
    (за яким земля пожирає місяць, щоб живити свої голодні ночі,
     а слабкі годують своєю кров’ю славу сильних),
але Таїна керувала винищенням. Сліпа фортуна,
Доля, що затьмарює погляд Справедливости.
«Боги! — загукали непокірні. —
Ми читатимемо за небесними світилами
потаємні правила Долі».

І блискавка почула цей гук зі своєї безсонної 
блідоти. «Горе тобі, людино!» — 
промовила і запалила 
у пустих очних западинах ягуара
жахливу близькість світила.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Гармонія

Із циклу «Ньютон»
у збірці «Сюїти»
Гармонія

Хвилі
римуються із зітханнями,
а зорі
із цвіркунами.
Холодне небо
кулиться у кришталику,
і точка є безкінечністю
в узагальненні.
Але хто єднає хвилі
з зітханнями
й зорі із цвіркунами?
Мабуть, Генії геть неуважні.
Ключі пливуть вдалину
просто між нами.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Запитання

Із циклу «Ньютон»
у збірці «Сюїти»
Запитання

Чому це було яблуко — 
не апельсин
і не гранат багатогранний?
Чому цей плід цнотливий
ставав виявником,
чому цей овоч  —
такий сумирний, лагідний?
Який дрімає символ чарівливий
у його надрах?
Адам, Парис і Ньютон
в душі його плекали,
не обожаючи.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Осип Мандельштам. Безсоння. І Гомер...

 
***
 
Безсоння. І Гомер. І вітер в парусах.
Я в списку кораблів спинивсь на половині:
Протяглий вивід сей, сей поїзд журавлиний,
Що над Елладою здійнявся в небеса.
 
Мов журавлиний клин ув обрії чужі, —
На царських главах піна божественна, —
Куди ви пливете? Коли би не Єлена,
Що Троя вам сама, аргів’янські мужі?
 
І море, і Гомер — все пойнято любов’ю.
Кого же слухати? І ось Гомер мовчить,
А море хвилі красномовства мчить
І з гуркотом кладе мені до приголов’я.

1915
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Це мій перший і єдиний в цьому блозі переклад з російської, зроблений колись на конкурс премії «Метафора» — не так задля премії чи автора, як задля цього конкретного твору, який я дуже люблю. І також задля спроби перекладу зі спорідненої мови — це завдання, як я і очікувала, виявилося набагато складнішим за переклад з романських мов, з якими українська майже не перетинається лексично.

Туча

Злива така щільна, про таку кажуть: туча.
На своєму 16 поверсі з довгою-довгою лоджією 
я немовби всередині океану:
простір переді мною увесь заповнений водою,
її потоки клубочаться, перемішуються, 
дерева внизу колихаються водоростями,
купка великих краплин раптом завмерла перед моїми очима
і зграйкою рибин пішла вгору, розширюючись!