Еміліо Прадос. Обложений Мадрід

Друкувалося під час війни у збірці 

«Загальний романсеро громадянської війни в Еспанії»

Обложений Мадрід
 
Дивлюсь уперед між гарматами,
між гарматами переміщуюсь:
мого розуму цитаделі
і границі моєї мрії,
де початок моєї істотности,
і де кінчається вітер?
Ніщо не пульсує, не дихає,
лише котиться гуркіт по жилах
і люті смерчі проносяться
лісом нервів моїх без упину;
натовпи, що в мене б’ються,
очі, що палять жаріння
моє, і клуби перемоги,
криваві й сталеві гімни,
і птахи, що зі мною стинаються,
щоб мій погляд за ними полинув,
щоб земля моя задвигтіла,
хмари червінню запалилися.
Он вони: по моїх залізних
жилах несуться махині;
обкопавшись у власних кістках,
чекає моя непохитність.
Товариші теперішнього,
споминів давніх привиди,
хлоп’ячих рук сподівання,
дитячих забав ностальгії:
Вставайте усі, захищаймося!
Небезпекою в грудях забийтеся:
правду нашу обложено,
саме живоття обступили.
Вставайте, на барикади!
Серце, палай жаркіше,
щоб тебе не загасили
вибухи чорної криги.
Швидше, хутчіш, моя крове,
нехай обернуся на вихор!
До зброї, хапайте всю зброю
і гайда у центр битви,
де все тремтить і вирує
і спалахує ярими криками.
До зброї, хутчіш, моя крове,
мій пломінь реве і яскриться!
Хто насмілиться стятись зі мною,
пустить на згар свою мрію.
О місто, обложене місто,
у моїх грудях твій прихисток,
якщо ворог до тебе ступить,
поки ще не загину!
Мого розуму цитаделі
і границі моєї мрії,
моє місто в облозі:
між гарматами переміщуюсь.
 
Де твій початок, Мадріде?
Мадріде, ти є моїм тілом?

 
Написано в обложеному Мадріді
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

 

De « Romancero general de la guerra de España»

Ciudad sitiada
 
Entre cañones me miro,
entre cañones me muevo:
castillos de mi razón
y fronteras de mi sueño,
¿dónde comienza mi entraña
y dónde termina el viento?
No tengo pulso en mis venas,
sino zumbidos de trueno,
torbellinos que me arrastran
por las selvas de mis nervios;
multitudes que me empujan,
ojos que queman mi fuego,
bocanadas de victoria,
himnos de sangre y acero,
pájaros que me combaten
y alzan mí frente a su cielo
y ardiendo dejan las nubes
y tembloroso mi suelo.
¡Allá van! Pesadas moles
cruzan mis venas de hierro;
toda mi firmeza aguarda
parapeteada en mis huesos.
Compañeros del presente,
fantasmas de mi recuerdo,
esperanzas de mis manos
y nostalgias de mis juegos:
¡Todos en pie, a defenderse!
Que está mi vida en asedio,
que está la verdad sitiada,
amenazada en su pecho.
¡Pronto de pie, las barricadas,
que el corazón está ardiendo!
No han de llegar a apagarlo
negros disparos de hielo.
¡Pronto, deprisa, mi sangre,
arremolíname entero!
Levanta todas mis armas:
mira que aguarda en el centro,
temblando, un turbión de llamas
que ya no cabe en mi cerco.
¡Pronto, a las armas mi sangre,
que ya me rebosa el fuego!
Quien se atreva a amenazarme
tizón se le hará su sueño.
¡Ay, ciudad, ciudad sitiada,
ciudad de mi propio pecho,
si te pisa el enemigo
antes he de verme muerto!
Castillos de mi razón
y fronteras de mi sueño,
mi ciudad está sitiada,
entre cañones me muevo.
 
¿Dónde comienzas, Madrid,
o es, Madrid, que eres mi cuerpo?
 
Послухати в оригіналі:
https://www.youtube.com/watch?v=vb1Ur1ww7Dc&ab_channel=JoaquinPalmerola