Федеріко Гарсія Льорка. Пісня вершника (1860)

Із циклу «Пісні»:

— «Андалусійські пісні»

Андалусійські пісні

Мігелеві Пісаро
(у неправильній симетрії Японії)

Пісня вершника
1860

Під місяцем чорним,

під місяцем збоїв

співають остроги.

Конику вороний.

Куди несеш вершника неживого?

...Крицеві остроги;

попустив повіддя

збійник нерухомий.

Конику холодний.

Що за пахощі у квітки ножової!

Під місяцем чорним

бік Сьєра Морена

підпливає кров’ю.

Конику вороний.

Куди несеш вершника неживого?

Підострожуючись,

ніч стискає зорями

свою крупу чорну.

Конику холодний.

Що за пахощі у квітки ножової!

Під місяцем чорним —

крик! — і ріг великий

самотнього вогнища.

Конику вороний.

Куди несеш вершника неживого?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка

Мігель Пісаро Самбрано (1857–1956) — земляк і друг Льорки, який працював журналістом в газеті «El Sol», а потім з 1922 по 1930 викладав іспанську в Осакському університеті в Японії. Мігелеві Льорка присвятив поезію «Мігель Пісаро».

Сьєра Морена (Sierra Morena) — буквально «Чорна сьєра», так називається 400-кілометровий гірський кряж на півдні плоскогір’я Месета у південній частині Еспанії.

Федеріко Гарсія Льорка. Кавалер...

Із циклу «Пісні»:

— «Андалусійські пісні»

Кавалер...

Кавалер,
кавалерчику.
У будинку твоїм курять чебрик.

Ти не прийдеш до мене, не зайдеш,
бо на ключ мої двері замкнені.

На ключ із чистого срібла,
до якого пов’язано стрічку.

А на тій стрічці напис є:
«Моє серце далеко».

Не ходи ж на мою вулицю,
не для мене твій дим пахущій!

Кавалер,
кавалерчику.
У будинку  твоїм курять чебрик.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Це правда

Із циклу «Пісні»:

— «Андалусійські пісні»

Це правда

Ай, як мені важко

кохать тебе так, як кохаю!

Через оце кохання

мене болить повітря,

серце моє і кресаня.

Хто би купив у мене

шовкову з кресані стьожку

і печаль мою білого льону,

та й пустив на хустки і шалі?

Ай, як мені важко

кохать тебе так, як кохаю!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Вечір

Із циклу «Пісні»:

— «Андалусійські пісні»

Вечір

Чи моя Люсія

в ручай ніжки умочила?

Три тополі височезні

і зоря самотня.

Скусане жабнею безгоміння

схоже на серпанок,

поцяткований

зеленими горохами.

Дерево засохле

у ріці

колами розквітло

відцентровими.

А мені над водами примарилась

всміхнена смаглявочка гранадська.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Лісова ожино із корою сірою...

Із циклу «Пісні»:

— «Андалусійські пісні»

Лісова ожино із корою сірою...

Лісова ожино із корою сірою,

ягодами подаруй своїми.

Кров і колючки. Наблизься, друже.

Як кохаєш, то і я ще дужче.

Тінь і пазелень — твої плоди —

на язик ожино, поклади.

Як би обіймала тебе, милий,

в затінку густих моїх тернин!

Ти куди, ожино?

                               Йду шукати

те кохання, що не хочеш дати.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Пісня вершника

Із циклу «Пісні»:

— «Андалусійські пісні»

Пісня вершника

Ко́рдова.

Далека й одинока.

Чорна кобильчина, велет-місяць

і сакви, оливами наповнені.

Та дарма, що шлях мені відомий,

не дістатися мені до Кордови.

На рівнині, де вітри гуляють, —

рудий місяць і кобилка чорна.

Смерть мене з очей не випускає,

зорить мене із вартівень Кордови.

Ай же, путь-дорога далеченька!

Ай кобилка ти моя хоробра!

Ай же, смерть чатує-жде на мене,

аби не доїхав я до Кордови!

Кордова.

Далека й одинока.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Тополя й дзвіниця

Тополя й дзвіниця

Тополя й дзвіниця.

Тінь жива

і тінь вічна.

Тінь голосів зелених

і тінь самітності.

Вічі у вічі каміння і вітер,

тінь і каміння.

(1925)

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Пісня

Пісня

Присвячується Альфредо Маріо Ферейро

Над золотим

піанісимо,

моя тополя

самітна.

Без божевільної

птиці.

Над золотим

піанісимо.

Ріка коло моїх ніг,

врочиста й глибока,

плине,

під золотим

піанісимо.

А на плечах у мене —

вечір,

мов ягнятко,

вовком зарізане,

під золотим

піанісимо.

       (Не друковане) назавжди.
       Монтевідео, 1934.
       День пам’яті Баррадаса.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

  

Примітки

Монтевідео — столиця Уругваю. Альфредо Маріо Ферейро — уругвайський письменник і поет. Рафаель Перес Гіменес Баррадас (1890–1929) — уругвайський художник, який народився і жив у Монтевідео.

Піанісимо — музичний термін, який означає «дуже тихо, ще тихіше, ніж піано».

Федеріко Гарсія Льорка. Начерки

Із циклу «Ніч»

Ніч

(Сюїта для трепетного голосу і фортепіяно)

Начерки

Той путівець

відлюдний…

Той путівець.

Той цвіркунець

безпритульний…

Той цвіркунець.

Калатайло-дзвінець

сам себе колисає…

Калатайло-дзвінець.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка
Переклади цієї і наступної поезій я вже публікувала колись, але повторюю тут знову, бо вони є першими в циклі «Ніч».