XXIV
Кохання, кохання, хмари...
Кохання, кохання, хмари на вершині небесної вежі,
мов переможні пралі, і
усе охоплене синню,
і усе стало зорями: і море, і корабель, і денне світло —
усе це разом відірвалося від землі і здійнялося у повітря.
Приходь, поглянь на воду у черешневих сузір’ях
і на круглий шифр швидкоплинного всесвіту,
приходь, торкнися перебіжного лазурового пломеню,
поспішай, адже пелюстки не квітнуть вічно.
Тут лише світло, безлічі і суцвіття
і відкритий простір, переораний вітром
у пошуках глибинної таємниці піни.
І затоплені у розкішшя небесної синяви,
наші очі загубилися у ній, майже прозираючи
приховані сили повітря, підводні ключі до таємниць.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Перекладацький коментар