Зі збірки «Чорні герольди» (1918):
— «Від землі»
прошив її, немов тремкою шпилькою.
Чуєш, курво, ти ж забралась, то від чого все
чорніє хвиля і на мене приском пирскає?
Гей, курво! Не вертайсь, не смій назад і зиркати.
у чаші темряви, що все ятрить так прикро;
вона у ній — ніщо,
як в серці жінки, топкому із правіку.
на чистім лотосі моїм крихти суглинку.
Суціль утворену з інстинкту плоть мою
тобі, о жінко, принесено. О, жінко!
мені від куряви ані дихнуть, ні крикнути —
жага напитись галопує в моїй плоті,
неначе огир дикий!
Перекладацький коментар
Технічно це один з найскладніших творів, які мені доводилося перекладати.
Перші дві строфи (катрен і двовірш) оригіналу за ритмікою — один в один сонет Рубена Даріо «Кауполікан»: 14-складовик з цезурою посередині. При тому це навіть не звичайна еспанська силябіка, а майже чистий ямб — явище, характерне хіба для сонетів клясичної епохи. Але якщо ви спробуєте прочитати ці вірші відповідно, вийде карикатурно, настільки це дисонуватиме з їхнім змістом. Власне, саме такими є обидва прочитання з ютюба, які я наводжу в кінці допису. Тому я начитала оригінал сама, щоб показати, як я чую його інтонацію. Ключ до такого прочитання, окрім власне змісту, дає і сам автор: Вальєхо не був би собою, якби не збив ритм, так що далі уже нема фіксованого розміру — рядки, побудовані аналогічно початковим, довільно чергуються з рядками, коротшими і практично прозовими. Те саме і з римою. Вона точна і виразна, як це буває в еспанському сонеті, як і автори сонетів, Вальєхо грішить зловживанням граматичними римами, в цьому разі дієслівними, але розбавляє їх парою іменників і робить більш глибокими, приміром слова alfiler і arder суголосні цілком, схоже артикулюються, починаються з однієї голосної, так що в результаті створюється ефект дуже якісного римування. Ба більше — увесь чималенький твір написано на одну риму, чим створюється ефект моноліту, твір сприймається як дещо дуже цілісне і потужне! Але як і розмір та кількість рядків у строфі, рима також нерегулярна. Ця поезія — мов природна кам’яна брила, монолітна, але нерівна.
Під час перекладу з перших же рядків стало ясно, що розмір завеликий для тексту. Але це не той текст, який можна чимось доповнити. Тож я дала йому самому обрати собі базовий розмір, як і кількість та довжину рядків в кожній зі строф орієнтуючись перш за все на органічність інтонації твору і на те, щоб його зміст було відтворено наскільки можливо точно.
Не просто було також перекласти останній рядок:
¡y piafan en mis carnes más ganas de beber!
Дієслово piafar буквально означає парадний виступець коня, коли він по черзі піднімає та з силою опускає передні ноги — французькою piaffé, ось такий це має вигляд. Або ж кінь може робити те саме на місці, ось так. А ще це слово використовує, коли кінь просто б’є копитами, ось так. І схоже, хоч це не відповідає словникові, але саме цю останню ситуацію має на увазі Вальєхо: його дієслово описує коня, який б’є копитами, непокоїться, нетерпеливиться, можливо, гарцює і стає дибки. Отже буквально цей рядок можна було би перекласти
і б’є копитом в моїй плоті бажання пити.
Враховуючи попередній рядок
me ahogo con el polvo
букв.: я задихаюсь від пилу
і той факт, що те, про що пише автор, асоціюється не з дресированим конем чи конем під вершником, а радше вільним жеребцем, я, перебравши багато варіантів, зупинилася на тому, який ви бачите на цій сторінці.
De «Los heraldos negros» (1918):
— «De la tierra»
del guardia la atraviesa, cual vibrante alfiler.
Oye, tú, mujerzuela, ¿cómo, si ya te fuiste,
la onda aún es negra y me hace aún arder?
Oye, tú, mujerzuela, no vayas a volver.
en la copa de sombra que me hace aún doler;
mi carne nada en ella
como en un pantanoso corazón de mujer.
secos roces de arcilla
sobre mi loto diáfano caer.
¡Ah, mujer! Por ti existe
la carne hecha de instinto. ¡Ah, mujer!
me ahogo con el polvo
¡y piafan en mis carnes más ganas de beber!
Немає коментарів:
Дописати коментар