Вальпараїсо
Я мало знаю про його історію,
я просто в цьому місті народився.
Із виразом холодної байдужості
старий порт споглядав моє дитинство,
бо я не з бідної родини й завше
мав несвідомий острах перед бідністю.
Тож говоритиму, як самовидець,
аби ми познайомилися ближче,
про мешканців, мов сплавлених із вулицями,
про круті сходи, зливами знецвічені,
про мантію печалі, що вкривала
місто разом з будинками і дітьми.
Про те, як налітала шура-буря,
сміття й пісок зірвавши у повітря.
Про те, як раз за разом смерть являлась,
в жалобу строячи Вальпараїсо,
а потім вітер портові зраненому
знов, як завжди, вияснював обличчя.
А втім, цей порт, мов мрія, причаровував:
чи можна, не пізнавши його, жити?
Й дивитися на світ без ностальгії
за запахом смоли, за льотом змія
і ловцем крабів, що сповняє сумом
наш надбережний крайовид обвітрений...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій, еквіритмічний)
Примітки
Освальдо «Хітано» Родрігес —чилійський бард, поет і
есеїст, відомий, зокрема, піснею про своє рідне місто Вальпараїсо, а також тим,
що започаткував у ньому традицію проведення «пенья» — чилійських камерних
фольклорних концертів, на яких співаки, поети й танцювальні гурти виступають
перед публікою, що сидить за столиками при свічках, п’ючи навегадо (червоне
вино з кружальцями апельсина, цукром і спеціями) та ласуючи емпанадас (щось
таке, як великі печені вареники).
Вальпараїсо — друге за величиною і значенням місто Чилі, а
також її основний порт. Місто розташоване амфітеатром на південному березі
затоки Вальпараїсо, на схилах гірського хребта Кордильєра-де-ла-Коста.