Маріо Бенедетті. Пляшка у морі

Зі збірки «Життьове» (1978–1979)

Пляшка у морі

Море — це гра випадковостей                                      

Вісенте Уйдобро                                   

Ці шість рядків я у пляшці вкидаю у море
із заміром потаємним: аж ось коли-небудь
вона допливе до майже пустельного пляжу
дитина її натрапить і відкоркує не гаючись
та замість рядків камінці із неї посипляться
сигнали SOS і «Увага!» і черепашки.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Неруда. Птах

Птах

Онде на гілці співає.

Птах самотній, байдужий,

повний води,  що спадає,

й божевільного світлограю

— із горлового кришталю —

нескінченної трелі.

Чому?

І питання співає.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Неруда. Вітер на острові

Зі збірки «Вірші капітана»

Вітер на острові

Вітер — се кінь: послухай,

послухай, як він скаче

то небом, то морями.

Мандрує цілим світом

й мене з собою хоче

забрати в дальні далі.

В руках своїх сховай мене

цю ніч, лиш ніч єдину,

як розбиває злива

о море і об землю

уста неізчисленні.

Послухай: мене кличе,

навскач несучись, вітер,

щоб віднести далеко.

Твоє чоло до мого,

твої вуста до моїх —

тіла наші пов’язані

коханням, що нас спалює,

тож хай промчить він мимо,

мене не змігши взяти.

Нехай несеться чвалом

з короною із піни,

він кличе і шукає

мене в пітьмі вологій,

а я у твої очі

занурений великі,

і — лиш цієї ночі —

спочину я, кохана.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Модерна поезія

What do you read, my lord?

Правдиві поети не ставлять ні ком ні крапок

Рядків не римують і розміром не обтинають

Най вільними будуть най вони перетікають

Без границь і зв’язків слово у слово рядок у рядок

Фраза у фразу

Має вільно текти крізь свідомість такий необмежений вірш

Із безкраєм змислів із безліччю прочитань

І в кожній свідомості має себе віднайти

Струмувати сенсом особим

Ритмом особим звучати

***

Ось дають мені глек

кажуть диви який красний

яка досконала робота

у нім еліксир життя

роздивляюсь здивовано

пощерблений незугарний

замість плюскоту шерхіт

нахиляю

пісок і жорства

кілька засохлих комах

крильце метелика

та павучок що втікає

беру лупу і роздивляюся

розсип здрібнілих слів

розкришених спорохнявілих

Усміхаюсь спогадую Гамлета

Вітер

Добре, а чи погане —

вітер усе розвіє,

сльози осушить вітер,

полем розкотить сміх,

і, як тебе не стане,

тільки ім’я твоє стиха,

любе ім’я твоє стиха

комусь прошепотить.

. . .

Та коли ти ітимеш,

здійметься інший вітер,

легкий, веселий, іскристий, —

він підхопить твій спів

і просто туди порине,
де з вуст божественних лине
щомить новий і незмінний
світотворіння мотив.

Федеріко Гарсія Льорка. Білий альбом. Третя сторінка

Із циклу «Сюїти:

 — Білий альбом»

Третя сторінка

Вигадки

(Снігові зорі)

Є гори,

що хочуть

бути водою,

і винаходять покрови

зіркові.

(Хмари)

І є такі гори,

які хочуть мати

крила,

вони винаходять хмари

білі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Пісня («Тук-тук» — у вікно)

Пісня

«Тук-тук»

     — у вікно.

Хто то є?

То Осінь знов.

Чого хочеш?

Свіжість скронь.

Я не хочу віддавать.

Сама можу відібрать.

«Тук-тук»

     — у вікно.

Хто то є?

То Осінь знов.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Федеріко Гарсія Льорка. Дерево пісень

Із циклу «Пісні»:

— «Ігри»

Дерево пісень

Анні Марії Далі

Тростина — жест і голос

тремтить, бринить

у вітрі, що у вчора

відносить слід.

Дівча зітхало мрійно:

якби вловить! —

та запізнялось завжди

на миг, на мить.

Ай, місяцю! Ай, сонце!

На єдну мить.

Шістдесят квіток сірих

стеблом сплелись.

Колишеться, незаймана —

ні квіту, ні віт,

у вітрі, що у вчора

відносить слід.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка
Три наведені у цій публікації переклади Льорківської поезії дуже різняться між собою семантично. Який же відповідає оригіналові? Які його справжні текст і символіка? Про це я розповідаю в кінці публікації.
Анна Марія Далі — сестра художника Сальвадора Далі, з яким Льорка дружив і в будинку якого у Кадакесі на морському узбережжі подовгу гостював. Льорка потоваришував із Анною Марією, збереглося їхнє дружнє листування.

Рафаель Альберті. Пісня 1. Омивана Параною!

Пісня 1

З книжки «Балади і пісні

 річки Парана́» (1954)

Омивана Параною!

Споглядає з балкона людина

вітер, що приходить і відходить.

Споглядає схили, обдувані

вітром, що приходить і відходить.

Комоней, схожих на скелі

вітру, що приходить і відходить.

Пасовища, мов море зелене

вітру, що приходить і відходить.

Річку, наче хвіст довжелезний

вітру, що приходить і відходить.

Човни, які плинуть шляхами

вітру, що приходить і відходить.

Людину, на тінь подібну

вітру, що приходить і відходить.

Небо, господу простору

вітру, що приходить і відходить.

Споглядає, задивлена,

самотність свою самотою.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)