Море власною персоною
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Ось море безсонне мов великий острах квітучої конюшини
яка являє своїм виглядом земну покірність
Вони вже йдуть зі своєю шерстю очевидности своєю хмарою і своєю працею
У тіні в’яза ніколи гаяти час
Чудесно довірлива темрява вирушає мені назустріч
Приховану під чолом ношу в собі скоринку хліба
подібну на дзьоб на невпевненому птахові
І так віддаляюсь під дією фортепіано
що пришиває мене до рослин — провісниць моря
Олень осені спускається щоб лизнути місяць твоєї руки
І тепер на моєму березі світ починає оголюватися
щоб померти від дерев на споді моїх очей.
Моє волосся наповнене рибами-тінями
й кістяками розтрощених кораблів
Але годі про це
ти холодна мов сокира що валить тишу
у герці між кравидом та його поглядом
Та коли небо експортує своїх славетних піаністів
а дощ запах моєї особистості
як же зраджує себе твоє прекрасне серце