Рубен Даріо. Вечір тропіків

Вечір тропіків

Тут вечір — печально-сірий.

Море стає оксамитовим,

і небо, сумом повите,

глибшає.

Здіймається стогоном гіркість

безодні раптово розчахненої.

І, чуючи співи вітру,

хвиля плаче.

Хиткі скрипалі туману

прощають мируще світило.

А з пінної білі злинає:

Помилуй!

У небесах розливається

нез’ясненна гармонія,

і вітер відносить печальну

пісню моря.

Із горизонту, мов з горну,

лунає дивна симфонія —

ніби голос гори

вібруючий і глибокий.

Ніби звучить Невидиме...

Ніби зринає у вітер

дикого лева жахливе

ревіння.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. «Помилуй!» — «Miserere mei, Deus», псалом 50, покладений на музику італійським композитором Грегоріо Аллегрі ймовірно в 1630-ті роки.

Рубен Даріо. Монтевідео

Монтевідео

Монтевідео, срібна чара кована,

в якій краси виборної — по вінця.

Під небом чарівним земля обіцяна,

квітина між містами, сад казковий.

Палкими ліліями вквітчано сувої,

де подвиги твоїх героїв списано,

Ла-Плата досі горда чином лицарським

і пастухів твоїх, й кентаврів-воїв.

Та скарб твій справжній, музика і грація,
аристократія божественної праці,
рози твої й твердиня непорушна, —

то є твоє жіноцтво — нагорода
твоя, самоцвіти в короні твого роду
й поезія, що живить твою душу!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка. Монтевідео — столиця і найбільше місто Уругваю, розташоване на північному березі Ріо-де-ла-Плата, рукава Атлантичного океану, який відділяє південне узбережжя Уругваю від північного узбережжя Аргентини.

Октавіо Пас. Перехід

Перехід

Тендітніша

                      за уста

за краплину води

                               за повітря

Твоє тіло є власним... відбитком

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Написано біля блакитної квітки

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959

Написано біля блакитної квітки

«Не наважуюсь окреслити крило колібрі,

аби пензель не зашкодив

його маленькій свободі».

                                                 Пам’ятай,

можновладцю, це одкровення майстра,

коли писатимеш закони для слабких.

                                 Дослухайся,

дівчино, цього рече́ння гончара,

коли мої губи наблизяться.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Про збірку «Ягуар і Місяць»

Збірка Пабльо Антоніо Куадри «Ягуар і місяць» («El Jaguar y la Luna») вийшла у Манагуа 1959 року. Її назва відсилає нас до латиноамериканських легенд, персонажем яких часто виступає ягуар — найбільший і найпотужніший хижак сельви. Поширеним сюжетом цих легенд є історія про те, як місяць ховає ягуара від мисливця, котрий хоче його вбити. Ось одна з них: http://www.bibmondo.it/att/luna/doc/fav3-es.html.

Автор власноруч проілюстрував поезії збірки графічними зображеннями, у яких відтворив малюнки на стародавній індіанській кераміці. Кожна поезія ніби оповідає історію, що стоїть за малюнком.

Куадра писав:

«Ця поетична збірка є дуже оригінальною, „аборигенною“ і особистою. Її безпосереднім джерелом є не література, а живописні форми наших малюнків на доколумбійській кераміці».

«Es el libro de poemas más original, aboriginal y mío. Está arrancado directamente no de lo literario, sino de las formas pictóricas de nuestros dibujos en cerámicas precolombinas».

Октавіо Пас. Галузка

Галузка

На вершечку сосни співає

птаха, старанно-старанно,

тремоло трелі вінчає.

Виструнчилася стрілою,

серце між крил тріпоче,

росхлюпується з власним голосом.

Маленька тріска — ця птаха,

що згоряє без залишку

у ноті жовто-гарячій.

Підводжу очі: нічого.

Лише тиша німотна

і галузка надломлена.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. До мого рідного міста

Зі збірки «Навпростець» (1920)

До мого рідного міста 

                                                         Місто рідне сумне,

                                                         учорашній володар морів

                                                                       Хосе-Маріа де Ередіа

Дідів моїх закутина шляхетна,

твої провулки навертають пам’ять

до тих далеких, осяйних і темних

часів преславних шпаги і хреста.

Але поглянь: навкруг буяє зело,

суворі мури геть позацвітали

і відпливли назавжди каравели...

Добі пригод немає вороття!

Геройське у часи колоніальні,

звитяжними пишалося синами —

був орлім, не щуровим їхній літ;

тепер же сіре, нечупарне й притхле

ти збуджуєш зворушення і ніжність,

мов пара ветхих, стоптаних чобіт.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітки

Поезію присвячено колумбійському місту Картахена, де народився її автор. На ілюстрації — пам’ятник поетові у Картахені.

Хосе Маріа Ередіа (1803–1839) — кубинський поет, один з засновників латиноамериканської романтичної школи.
Для тих, хто не надто знається на орнітології: щур — то не лише пацюк, але і стриж.

Люіс Карльос Льопес. У дощ

У дощ

Не дає мені вийти ця злива

безупинна.

Не дає мені вийти.

А в провулку сухотному

під дашком

катеринка квилить сумовито.

Заколисує лагідно

катеринка тужлива,

а свідомість дрімлива

кружить думку єдину,

мимрить:

Не дає мені вийти ця злива

безупинна.

Не дає мені вийти.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Люіс Карльос Льопес. Вечірні враження

Зі збірки «Про все потроху» (1910)

Вечірні враження

Квіту й парості

пахощі ніжні.

Запах палуки

сентиментальний і вишуканий...

І під тим самим сонцем —

цибулі й капусти сморід,

що смажаться у жарівні.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)