Перехід
Тендітніша
за
уста
за краплину води
за повітря
Твоє тіло є власним... відбитком
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Пабльо Антоніо Куадра. Написано біля блакитної квітки
Зі збірки «Ягуар і Місяць»,
1959
Написано біля
блакитної квітки
«Не наважуюсь окреслити крило колібрі,
аби пензель не зашкодив
його маленькій свободі».
Пам’ятай,
можновладцю, це одкровення майстра,
коли писатимеш закони для слабких.
Дослухайся,
дівчино, цього рече́ння гончара,
коли мої губи наблизяться.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Про збірку «Ягуар і Місяць»
Збірка Пабльо Антоніо Куадри «Ягуар
і місяць» («El Jaguar y la Luna») вийшла у Манагуа 1959 року. Її назва відсилає
нас до латиноамериканських легенд, персонажем яких часто виступає ягуар — найбільший і
найпотужніший хижак сельви. Поширеним сюжетом цих легенд є історія про те, як
місяць ховає ягуара від мисливця, котрий хоче його вбити. Ось одна з них: http://www.bibmondo.it/att/luna/doc/fav3-es.html.
Автор власноруч проілюстрував поезії
збірки графічними зображеннями, у яких відтворив малюнки на стародавній індіанській
кераміці. Кожна поезія ніби оповідає історію, що стоїть за малюнком.
Куадра писав:
«Ця поетична збірка є дуже оригінальною,
„аборигенною“ і особистою. Її безпосереднім джерелом є не література, а живописні
форми наших малюнків на доколумбійській кераміці».
«Es el libro de poemas más original, aboriginal y mío. Está arrancado
directamente no de lo literario, sino de las formas pictóricas de nuestros
dibujos en cerámicas precolombinas».
Октавіо Пас. Галузка
Галузка
На вершечку сосни співає
птаха, старанно-старанно,
тремоло трелі вінчає.
Виструнчилася стрілою,
серце між крил тріпоче,
росхлюпується з власним голосом.
Маленька тріска — ця птаха,
що згоряє без залишку
у ноті жовто-гарячій.
Підводжу очі: нічого.
Лише тиша німотна
і галузка надломлена.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Люіс Карльос Льопес. До мого рідного міста
До мого рідного міста
Місто рідне сумне,
учорашній володар морів
Хосе-Маріа де Ередіа
Дідів моїх закутина шляхетна,
твої провулки навертають пам’ять
до тих далеких, осяйних і темних
часів преславних шпаги і хреста.
Але поглянь: навкруг буяє зело,
суворі мури геть позацвітали
і відпливли назавжди каравели...
Добі пригод немає вороття!
Геройське у часи колоніальні,
звитяжними пишалося синами —
був орлім, не щуровим їхній літ;
тепер же сіре, нечупарне й притхле
ти збуджуєш зворушення і ніжність,
мов пара ветхих, стоптаних чобіт.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітки
Поезію присвячено колумбійському місту Картахена, де
народився її автор. На ілюстрації — пам’ятник поетові у Картахені.
Хосе Маріа Ередіа (1803–1839) — кубинський поет, один з
засновників латиноамериканської романтичної школи.
Для тих, хто не надто знається на орнітології: щур — то не лише пацюк, але і стриж.
Для тих, хто не надто знається на орнітології: щур — то не лише пацюк, але і стриж.
Люіс Карльос Льопес. У дощ
У дощ
Не дає мені вийти ця злива
безупинна.
Не дає мені вийти.
А в провулку сухотному
під дашком
катеринка квилить сумовито.
Заколисує лагідно
катеринка тужлива,
а свідомість дрімлива
кружить думку єдину,
мимрить:
Не дає мені вийти ця злива
безупинна.
Не дає мені вийти.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Люіс Карльос Льопес. Вечірні враження
Вечірні враження
Квіту й парості
пахощі ніжні.
Запах палуки
сентиментальний і вишуканий...
І під тим самим сонцем —
цибулі й капусти сморід,
що смажаться у жарівні.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Рубен Даріо. Кауполікан
Зі
збірки «Лазур...», 1888
— цикл
«Сонети»
Кауполікан
Є дещо неймовірне, що бачив люд прадавній:
кремезний стовбур дерева муж на плече узяв,
таким могли б Геракл, а чи Самсон преславні
вимахувати в битві. І грізно він постав:
йому за шолом коси і мускули за панцир,
цей воїн з Арауко, цей Німрод полювань
бика би міг здолати в змаганні рукопашнім
чи кинутись на лева голіруч без вагань.
Він рушив. Споглядали ходу цю грандіозну
і денне сяйво, й захід, і тихе небо зоряне —
зі стовбуром на рам’ї, він йшов, немов титан.
І, вражені, скричали: «Він — токі! Він — токі!» —
його одноплемінники. Та не спинялись кроки.
Зоря сказала: «Досить!»
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітки
Кауполіка́н — реальна історична постать, воєнний вождь народу індіанців-мапуче, що очолював їхню армію під час першого повстання мапуче проти іспанських конкістадорів у 1553–1558 роках. Арауко — регіон на території сучасної Чилі, де мешкав цей народ. За легендою, під час виборів воєнного вождя, мовою індіанців — «токі», Кауполікан переміг своїх суперників, продемонструвавши свою міць та волю тим, що підняв з землі величезний стовбур дерева і два чи три дні ішов, тримаючи його на плечі. Докладніше: легенда про Кауполікана, стаття про Кауполікана у Вікіпедії.
Рубен Даріо. Мушля
Мушля
Присвячується Антоніо Мачадо
Велику злотаву мушлю я на пляжі
натрапив —
була важка і оздоблена візерунком з виборних перлів;
Європа торкалась її перстами божественними,
на спині бика небесного хвилі перетинаючи.
Підніс до вуст, й несподівано голосно пролунали
горна морського звуки, потужні і древні,
і таємницю коштовну повідали мірним шепотом,
коли до вуха приклав, її темно-сині надра.
І я відчув на губах гіркий присмак вітрів солоних —
тих, що під зорями, які мрії Ясона викохували,
напинали вітрила корабля аргонавтів,
і вітер незнаний приніс гуркіт хвиль, незнайому мову
і відчуття, що здіймається палуба, а потім з-під ніг уходить...
(А мушля, схожа на серце, тремтіла в руках).
1903
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Підписатися на:
Дописи (Atom)