Росалія де Кастро. То були небеса її духу...

То були небеса її духу...
 

То були небеса її духу, мрія мрій її найзаповітніша,

і життя самого життя, і дихання її подиху;

і було, відтоді як впала на землю пов’язь розірвана,

щось, що вбивало їй душу й що хотя робило із плоттю.

 

До життя у змаганні виснажливім, безупиннім

чула жагу незгасиму і пристрасть непогамовну,

яка реченця не має, хіба коли врешті поринуть

заплющені очі в видіння позасмертного спокою.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

 
Fue cielo de su espíritu...
 
Fue cielo de su espíritu, fue sueño de sus sueños,
y vida de su vida, y aliento de su aliento;
y fue, desde que rota cayó la venda al suelo,
algo que mata el alma y que envilece el cuerpo.
 
De la vida en la lucha perenne y fatigosa,
siempre el ansia incesante y el mismo anhelo siempre;
que no ha de tener término sino cuando, cerrados,
ya duerman nuestros ojos el sueño de la muerte.
 
Послухати в оригіналі:
https://www.youtube.com/watch?v=l2vRI5cTTC4
https://www.youtube.com/watch?v=q9BLhqxo3Mk