Сесар Вальєхо. . . . . . . . . . . . ? (Якби полюбив тебе я...)

Зі збірки «Чорні герольди» (1918) :

— «З землі»

. . . . . . . . . . . ?
 
— Якби полюбив тебе я...
що би сталося?
— Оргія!
— А якби то був він?
Тоді все було би пристойно,
але не так гойно.
 
А коли б ти покохала мене від своєї ласки?
Тоді б зазнала поразки
тінь в твоїх зіницях-черницях.
 
Чи періщить батіг
пса, що господаря любить?
— Ні; проте в нас є світло.
Ти хворий... Забирайся... Я сплю!
 
(Під навзахідним тополиним
гаєм — рожевий гуркіт).
— Тікайте хутко, зіниці...
Вже сельва в моїм кришталю проростає!
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
 

De «Heraldos negros» (1918):

— «De la tierra»

¿ . . . . . . . . . . .
 
— Si te amara... qué sería?
— Una orgía!
— Y si él te amara?
Sería
todo rituario, pero menos dulce.
 
Y si tú me quisieras?
La sombra sufriría
justos fracasos en tus niñas monjas.
 
Culebrean latigazos,
cuando el can ama a su dueño?
— No; pero la luz es nuestra.
Estás enfermo... Vete... Tengo sueño!
 
(Bajo la alameda vesperal
se quiebra un fragor de rosa).
— Idos, pupilas, pronto...
Ya retoña la selva en mi cristal!
 
 

? . . . . . . . . . .
 
— Если бы я тебя полюбил... была бы тогда
вакханалия? — Да!
— А если бы он тебя полюбил?
— Тогда
всё было бы чинно-рутинно, да только
не сладко.
 
— А если бы ты меня полюбила?
— Тьма густая бы замесила —
в муке — сладкие хлебцы твои.
 
— Когда бьет хозяин собаку,
она его любит? — Нет.
Ты болен... Уйди... Я уже сплю!
Но нашим останется свет.
 
(Хруст розы в огне заката
посреди тополиной аллеи.)
— Темный лес прорастает
в моих глазах всё слышнее.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Виктора Андреева)

Послухати в оригіналі:
https://youtu.be/pZmg5wST_mg?si=EH6rMPg2t6xJEC9Q&t=24
https://www.youtube.com/watch?v=n__8RrlKA2I&ab_channel=Laesenciadelsaber