Зі збірки «Чорні герольди» (1918)
Братові Міґелю
In memoriam
Брате! Я сиджу біля нашого будинку, де нам
так сильно тебе бракує!
Пам’ятаю, як ми гралися о цій самій годині і мама
пожалувала нас по голівках: «Годі, синочки...»
Тепер ти рахуєш,
а я ховаюся, як колись, і так само
лунає вечірній дзвін, і я сподіваюся,
що ти мене не знайдеш. Сіні, коридори, зала.
Потім знову ховаєшся ти, а я тебе не знаходжу.
І я згадую, як оця гра
скінчалася, бувало, нашими сльозами.
Міґелю, однієї серпневої ночі перед світом
ти сховавсь; але замість чаїтися десь зі сміхом,
ти був печальним. І цими погаслими вечорами
моє близнюче серце сумує, не знаходячи тебе. І лягає
на душу тінь.
Чуєш, братику, швидше
виходь. Гаразд? Адже мама хвилюватиметься.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)
Примітка
У батьків Сесара Вальєхо було 11 дітей, серед яких він був наймолодшим; та найближчим серед них був для нього брат Міґель, який помер рано, коли Сесарові було усього 23 роки. Образ Міґеля не раз виринає у віршах поета.
Форма цієї поезії дуже цікава і типова для автора: розмір, який не зрозумієш одразу, чи є він, чи нема... Якщо читати, переносячи частини довгих рядків на наступні, розмір вирівняється, але не до кінця. Є і рима, частково в межах строфи, частково наскрізна, але не регулярна. Місцями автор чинить так, як не заведено в еспаномовній поезії, — міняє місцями голосні в асонансній римі, приміром: alborear — tardes, corredores — juego. І наскрізь проходить рима на a, ще й підсилена повторами: casa — mamá — llorar — alborear — tardes — ya — alma — tardes — mamá. Цю наскрізну риму, хоча й без повторів, мені вдалося відтворити досить виразно.
De «Los heraldos negros» (1918)
A mi hermano Miguel
In memoriam
Hermano, hoy estoy en el poyo de la casa,
donde nos haces una falta sin fondo!
Me acuerdo que jugábamos esta hora, y que mamá
nos acariciaba: «Pero, hijos...»
Ahora yo me escondo,
como antes, todas estas oraciones
vespertinas, y espero que tú no des conmigo.
Por la sala, el zaguán, los corredores.
Después, te ocultas tú, y yo no doy contigo.
Me acuerdo que nos hacíamos llorar,
hermano, en aquel juego.
Miguel, tú te escondiste
una noche de agosto, al alborear;
pero, en vez de ocultarte riendo, estabas triste.
Y tu gemelo corazón de esas tardes
extintas se ha aburrido de no encontrarte. Y ya
cae sombra en el alma.
Oye, hermano, no tardes
en salir. Bueno? Puede inquietarse mamá.
Брату Мигелю
In memoriam
Брат, я сижу на скамье перед домом —
нам так тебя сейчас не хватает!
И я вспоминаю, как мы в это время играли с тобою,
а мама нас окликала: «Дети!..»
Сейчас, как всегда
во время вечерней молитвы,
прятаться мой черед — о, ты меня не найдешь!
А потом — спрячешься ты,
и нигде: ни в комнатах, ни в коридоре — я тебя не найду.
Брат, сколько раз мы этой игрою
доводили друг друга до слёз!
В августе, на исходе ночи,
ты спрятался, брат,
и оставил мне не улыбку — печаль.
И я, твоя тень во время вечерней игры,
всё никак не могу отыскать тебя. И уже
навсегда я печален.
Брат, ты слышишь?
Мигель, выходи. А то встревожится мама.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Виктора Андреева, 1989)
Моему брату Мигелю
Я сижу на скамье перед этим жилищем,
где так бесконечно и скорбно тебя не хватает.
Я думаю, как простодушно мы играли бі
и мама погладила б каждого: «Дети, довольно...»
Вот спрячусь, как прежде,
во время вечерней молитвы,
и ты ни за что, ни за что меня не отыщешь.
А после в гостиной, в передней, в углу коридора
ты притаишься тихонько, чтоб я не нашел.
Я помню, что мы доводили, играя,
друг друга до слез.
Мигель, ты спрятался
в августе, ночью, почти на рассвете,
но вместо улыбки тебя осенила печаль.
А я, твое неумолкшее сердце второе,
смертельно тоскую с тех пор, оттого что тебя не нашел.
И тени ложатся на душу.
Ты слышишь, Мигель, выходи,
я жду тебя целую вечность. И может встревожиться мама.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
(пер. Юнны Мориц, 1966)
Послухати в оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар