З книжки «Поезії
Пунта-дель-Есте» (1945-1956)
Можливо, о море
Можливо, о море, уже втомився мій голос
і бракує йому прозорої ясності,
такої же, як і у тебе, і пориву й натиску,
які так подібні на твої хвилювання і гомін.
Роки повз мене проплинули, і морські хвилі
підточили, підмили бережний життя мого камінь,
і я у вітрі цього вечірнього пляжу
дивлюся на мокрий пісок, на звивисту його лінію.
Ти — ні; ти лишаєшся молодим,
із голосом цим одвічним і цими щомить новими
лазуровими очима, недремними, які бачать,
як за одним один уходять під воду віки.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Tal Vez, Oh Mar
Tal
vez, oh mar, mi voz ya esté cansada
y le
empiece a faltar aquella transparencia,
aquel
arranque igual al tuyo, aquello
que era
tan parecido a tu oleaje.
Han
pasado los años por mí, sus duras olas
han
mordido la piedra de mi vida,
y al
viento de este ocaso playero ya la miro
doblándose
en las húmedas arenas.
Tú, no;
tú sigues joven, con esa voz de siempre
y esos
ojos azules renovados
que ven
hundirse, insomnes, las edades.
Послухати в
оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар