Антоніо Мачадо. Кохання і сьєра

Кохання і сьєра

Хребтами скель смурних і попелястих

самотній вершник їхав в час вечірній,

і було чути, як між гір котилася

грози і грому куля олив’яна.

Аж раптом спалах блискавки. І ставма
кінь звівся над бескидом прямовисним,
що просто перед ним був. А верхівець
рухом міцним звернув його до плаю.

Освітлився в ту мить немов відбиток

 — в великій хмарі з рваними краями —

гори або мов блискавка камінна,

лиш легша і тендітніша, й побачив

над нею лик — коханої! І скрикнув:

«Померти у цих скелях неласкавих!»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

El amor y la sierra

Cabalgaba por agria serranía,

una tarde, entre roca cenicienta.

El plomizo balón de la tormenta

de monte en monte rebotar se oía.

Súbito, al vivo resplandor del rayo,

se encabritó, bajo de un alto pino,

al borde de la peña, su caballo.

A dura rienda le tornó al camino.

Y hubo visto la nube desgarrada,

y, dentro, la afilada crestería

de otra sierra más tenue y levantada

— relámpago de piedra parecía — .

¿Y vio el rostro de Dios? Vio el de su amada.

Gritó: ¡Morir en esta sierra fría!

Любовь и сьерра

Он ехал каменистым перевалом.

Серели глыбы, ночь была глухая,

и слышал он, как буря, громыхая,

свинцовым шаром катится по скалам.

Вдруг на краю обрыва, под сосною,

полосануло молнией потемки —

и на дыбы встал конь. У самой кромки

он осадил его над крутизною.

И увидал на молнию похожий

зубчатый гребень сьерры нелюдимой

и в недрах туч, разодранных и алых,

гряду вершин. И лик увидел божий?

Он увидал лицо своей любимой.

И крикнул: — Умереть на этих скалах!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)