Зі збірки «Профанна проза та инші
поезії»,
1896
— цикл «Varia» (лат.: Різне)
Мажорна симфонія в сірих
тонах
Мов в склі величезнім, срібленім зі споду,
відсвічує в морі карбований цинк
небес — і пташів’я розкраює полиск
глибин блідо-сірих відбитком своїм.
А сонце, мов куля скляна непрозора,
течеться, що хворе, насилу в зеніт;
у затінку вітер морський спочиває,
і чорна сурма його поруч лежить.
Під пристанню хвиль животи олив’яні
гойдаються — і ніби стогін стоїть.
Вмостившись на койлі і люльку діставши,
моряк сивочолий спогадує пляжі
далеких повитих туманом країв.
Цей вовк вже старий. Колись світле обличчя
бразильського сонця вогонь опалив,
шалені тайфуни китайського моря
дивились, як джин свій із фляшки він пив.
І піні солоній, просоченій йодом,
знайомі давно ці линви тугих жил,
ці м’язи атлета, цей вид червінковий,
кучері й картуз з полотна для вітрил.
Із диму, що пихкає й кублиться з люльки,
встає, мов з туманної далечини,
той край, до якого його бригантина,
вітрила розправивши, вийшла колись...
Тропічна сієста. Старий в півдрімоті.
Все в сірих тонах. І у цій сірині
здається, неначе обвід горизонту
хтось дуже великий розтер, розтінив.
Тропічна сієста. Лиш древня цикада
все пробує голос гітари хрипкий
і свірка прелюдію гра однобірно
на скрипки своєї єдиній струні.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «Prosas profanas
y otros poemas», 1896
— «Varia»
Sinfonía en gris mayor
El mar
como un vasto cristal azogado
refleja
la lámina de un cielo de zinc;
lejanas
bandadas de pájaros manchan
el
fondo bruñido de pálido gris.
El sol
como un vidrio redondo y opaco
con
paso de enfermo camina al cenit;
el
viento marino descansa en la sombra
teniendo
de almohada su negro clarín.
Las
ondas que mueven su vientre de plomo
debajo
del muelle parecen gemir.
Sentado
en un cable, fumando su pipa,
está un
viejo marinero pensando en las playas
de un
vago, lejano, brumoso país.
Es
viejo ese lobo. Tostaron su cara
los
rayos de fuego del sol del Brasil;
los
recios tifones del mar de la China
le han
visto bebiendo su frasco de gin.
La
espuma impregnada de yodo y salitre
ha
tiempo conoce su roja nariz,
sus
crespos cabellos, sus bíceps de atleta,
su
gorra de lona, su blusa de dril.
En
medio del humo que forma el tabaco
ve el
viejo el lejano, brumoso país,
adonde
una tarde caliente y dorada
tendidas
las velas partió el bergantín…
La
siesta del trópico. El lobo se aduerme.
Ya todo
lo envuelve la gama del gris.
Parece
que un suave y enorme esfumino
del
curvo horizonte borrara el confín.
La
siesta del trópico. La vieja cigarra
ensaya
su ronca guitarra senil,
y el
grillo preludia un solo monótono
en la
única cuerda que está en su violín.
Симфонія в сірому мажорі
Кришталь тріпотливий безкрайого моря
Небес оцинковану бляху відбив.
Птахів дальні зграї мигтять, наче плями
На сіро-блідому лискучому тлі.
Як скельце округле і матове, сонце
Ходою недужого пнеться в зеніт.
У затишку вітер морський спочивати
На сутінь, немов на подушку, приліг.
Ворушиться черево хвилі свинцеве —
Під молом тихенько вода жебонить.
Вмостившись на тросі, посмоктує люльку
Моряк, весь у думах про берег далекий
Країни, що ніби втонула в імлі.
Старий він, цей вовк. Йому сонце бразільське
Лице посмалило промінням їдким,
В китайському морі дивились тайфуни,
Як джин, нахиляючи пляшку, він пив.
Та й піні із випаром йоду й селітри
Знайомий відколи червоний цей ніс,
Цей чуб розкуйовджений, м’язи атлета,
Приношена блуза, пожмаканий бриль.
В клубках тютюнового диму він бачить
Далеку туманну країну,— колись
Погожого вечора там бригантина
Зняла, відпливаючи, крила вітрил.
Тропічний опівдень. Вовчисько дрімає.
Лягла сіра гама на все навкруги.
Здається, стираються в димці розлогій
Горбатого обрію млисті краї.
Тропічний опівдень. Захрипла гітара
Старої цикади озвалась. Тоді
Цвіркун і собі деренчить монотонно
На скрипці своїй — на єдиній струні.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Григорія Кочура,
зі збірки «Друге відлуння», 1991)
Симфония серых тонов
В море, как будто
покрытое ртутью,
падает небо, как
цинковый лист;
серым дымком
сквозь далекие тучи
стелются стаи
серебряных птиц.
Солнце стеклянное
тускло и сонно,
словно больное,
вползает в зенит;
ветер морской
отдыхает на тени
мягкой и легкой,
как черный батист.
Волны вздымают
свинцовое чрево,
стонут у мола и
шепчутся с ним.
Старый моряк,
примостившись на тросе,
трубкой дымит,
вспоминая с тоскою
берег далекий
туманной страны.
Волку морскому
лицо обжигали
солнца
бразильского злые лучи;
под завыванья
тайфунов Китая
пил он из фляги
спасительный джин.
К запаху моря,
селитры и йода
нос его сизый
давно уж привык,
грудь великана —
под блузой матросской,
чуб непокорный
ветрами завит.
В облаке буром
табачного дыма
видит он берег
туманной страны:
вечером знойным
под парусом белым
в море тогда
уходил его бриг...
Полдень
тропический. Волку морскому
дремлется. Дали
туман затопил.
Кажется, что
горизонт растушеван
серою тушью до
самых границ.
Полдень
тропический. Где-то цикада
старческой
хриплой гитарой бренчит,
ну а кузнечик на
маленькой скрипке
все не настроит
трескучей струны.
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Инны Тыняновой)
Симфония в сером мажоре
Цинковым листом
нависло небо
над морской
водой, подобной ртути;
серебрится стая
птиц на фоне
серой и сырой
небесной мути.
Солнце, словно
хрупкий шар стеклянный,
катится в зенит
неторопливо;
в пыльной
бархатной пыли долины
ветер шелестит
листвой лениво.
Волны бьются о
причал дощатый,
море, налито
свинцом, стенает.
Примостившись на
канатной бухте,
старый волк
морской, курящий трубку,
о далеком прошлом
вспоминает.
Помнит он, как
бушевали волны,
над его
суденышком взлетая,
как сжигал ему
лицо экватор,
как ревмя ревел
тайфун Китая.
Запах соли,
водорослей, йода,
полной грудью он
вдыхает жадно,
на плечах своих
бушлат матросский
ощущать всегда
ему отрадно.
Сквозь табачный
дым, плывущий в море,
видятся ему моря
иные,
берега далеких
стран и порты,
где бывал он в
годы молодые.
Сонный полдень. И
старик смежает,
задремав, свои
глаза устало.
Серой дымкой
горизонт затянут,
море тихо плещет
у причала.
Сонный полдень.
Песней монотонной
ранит слух цикада
под сосною,
и
кузнечик-старичок ей вторит —
скрипка у него с
одной струною.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. неизвестного
мне автора )
Послухати в
оригіналі:
Немає коментарів:
Дописати коментар