Зі збірки «Чорні герольди» (1918)
Чорні герольди
Бувають в житті удари такої сили... Не знаю!
Вони як ненависть Бога; такі, ніби напливає
під ними на душу все вистраждане
і стоїть каламутним наносом... Я не знаю!
Вони нечасті; але... пропорюють темні рови
на найлютішому виді, на хребтині наймоцній.
Мабуть, то дикі бахмати варварських орд Атили;
або вони — чорні герольди, Смерти вістовці.
То глибокі падіння Христа, що кояться у душі
чарівливої віри, яку богохулить Доля.
Ті кровоточиві удари — тріскіт нашого хліба,
який при пічному заслоні згоряє дочиста.
І людина... сердега... сердега! озирається, ніби
хтось її кличе іззаду, плеча торкнувшись рукою,
її очі стають божевільними й пережите усе розтікається,
мов калюжа провини, у її погляді.
Бувають в житті удари такої сили... Не знаю!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Вони як ненависть Бога; такі, ніби напливає
під ними на душу все вистраждане
і стоїть каламутним наносом... Я не знаю!
на найлютішому виді, на хребтині наймоцній.
Мабуть, то дикі бахмати варварських орд Атили;
або вони — чорні герольди, Смерти вістовці.
чарівливої віри, яку богохулить Доля.
Ті кровоточиві удари — тріскіт нашого хліба,
який при пічному заслоні згоряє дочиста.
хтось її кличе іззаду, плеча торкнувшись рукою,
її очі стають божевільними й пережите усе розтікається,
мов калюжа провини, у її погляді.
Примітка. Ця поезія є одним з найвідоміших творів Вальєхо. Нею відкривається його перша збірка, що має таку саму назву.
Los
Heraldos Negros
Hay
golpes en la vida, tan fuertes… ¡Yo no sé!
Golpes como del odio de Dios; como si ante ellos,
la resaca de todo lo sufrido
se empozara en el alma… ¡Yo no sé!
Son
pocos; pero son… Abren zanjas oscuras
en el rostro más fiero y en el lomo más fuerte.
Serán tal vez los potros de bárbaros Atilas;
o los heraldos negros que nos manda la Muerte.
Son las
caídas hondas de los Cristos del alma
de alguna fe adorable que el Destino blasfema.
Esos golpes sangrientos son las crepitaciones
de algún pan que en la puerta del horno se nos quema.
Y el
hombre… Pobre… ¡pobre! Vuelve los ojos, como
cuando por sobre el hombro nos llama una palmada;
vuelve los ojos locos, y todo lo vivido
se empoza, como charco de culpa, en la mirada.
Hay
golpes en la vida, tan fuertes… ¡Yo no sé!
Чёрные
герольды
В жизни бывают
удары, такие...
Как гнев господень, как будто, предчувствуя их,
всё исстрадавшееся хлынуло в душу потопом,
и кануло в ней, и затихло...Такие...
Редко, но всё
же... Они ложатся угрюмыми рытвинами
даже на самые грубые лица и на спины самые сильные.
Может, Аттиловы это степные гривастые скакуны,
а может, черные герольды смерти, ее посыльные.
Это крушенье
самых высоких Христов Души,
единственной веры, которую рок хулит и карает.
Эти удары в кровь, этот треск — как будто в печи
хлеб наш насущный еще у заслонки сгорает.
А человек!.. Бедный...бедный!
Так смотрят его глаза,
как будто вдруг за плечо кто-то схватил его сзади —
глаза безумца — и всё, всё пережитое им
лужицами вины у него застывает во взгляде.
В жизни бывают
удары, такие...
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Марка Самаева)
Чёрные герольды
Бич жизни, грозный бич... Зачем? Не знаю!
Как Божий гнев, его удары... Будто
в густой комок сжимается и стынет
вся боль души, вся горечь... Я не знаю.
Бич вздымается редко, зато с сокрушительной силой.
Темный след оставляет на лицах и боль в сухожильях.
Может быть, это буйные гунны стада свои гонят
или черные вестники Смерти к нам мчатся на крыльях.
Словно камни летят из пращи на распятые души,
словно веру святую разит роковое ненастье,
хлещет бич окровавленный, падают с хрустом удары, —
это хлеб выпекается наш в огнедышащей пасти.
Человек же... несчастный! — безумно глазами поводит,
словно кто-то зовет его резким ударом в ладоши,
и зрачки его мутные — прожитой жизни остаток
и осадок вины — на застывшие сгустки похожи.
Бич жизни, грозный бич... Зачем? Не знаю!
. . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Константина
Азадовского)
Послухати в
оригіналі:
https://www.palabravirtual.com/index.php?ir=ver_voz.php&wid=785&t=Los+heraldos+negros&p=Cesar+Vallejo
https://www.palabravirtual.com/index.php?ir=ver_video.php&wid=278&t=Los+heraldos+negros&p=Cesar+Vallejo
https://www.youtube.com/watch?v=aTNWlP340Fk&ab_channel=PatricioEcheverr%C3%ADaDalgo
І ще один цікавий запис:
Читає Че Гевара (так, саме він)
De «Los heraldos negros» (1918)
Golpes como del odio de Dios; como si ante ellos,
la resaca de todo lo sufrido
se empozara en el alma… ¡Yo no sé!
en el rostro más fiero y en el lomo más fuerte.
Serán tal vez los potros de bárbaros Atilas;
o los heraldos negros que nos manda la Muerte.
de alguna fe adorable que el Destino blasfema.
Esos golpes sangrientos son las crepitaciones
de algún pan que en la puerta del horno se nos quema.
cuando por sobre el hombro nos llama una palmada;
vuelve los ojos locos, y todo lo vivido
se empoza, como charco de culpa, en la mirada.
Как гнев господень, как будто, предчувствуя их,
всё исстрадавшееся хлынуло в душу потопом,
и кануло в ней, и затихло...Такие...
даже на самые грубые лица и на спины самые сильные.
Может, Аттиловы это степные гривастые скакуны,
а может, черные герольды смерти, ее посыльные.
единственной веры, которую рок хулит и карает.
Эти удары в кровь, этот треск — как будто в печи
хлеб наш насущный еще у заслонки сгорает.
как будто вдруг за плечо кто-то схватил его сзади —
глаза безумца — и всё, всё пережитое им
лужицами вины у него застывает во взгляде.
Как Божий гнев, его удары... Будто
в густой комок сжимается и стынет
вся боль души, вся горечь... Я не знаю.
Темный след оставляет на лицах и боль в сухожильях.
Может быть, это буйные гунны стада свои гонят
или черные вестники Смерти к нам мчатся на крыльях.
словно веру святую разит роковое ненастье,
хлещет бич окровавленный, падают с хрустом удары, —
это хлеб выпекается наш в огнедышащей пасти.
словно кто-то зовет его резким ударом в ладоши,
и зрачки его мутные — прожитой жизни остаток
и осадок вины — на застывшие сгустки похожи.
Читає Че Гевара (так, саме він)
Немає коментарів:
Дописати коментар