Хорхе Люїс Борхес. Емануїл Сведенборг

Емануїл Сведенборг
 
Поміж — і осторонь людей він слідував,
Вищий над їхню метушню даремну;
Та називав на ймення потаємні
Тих янголів, з якими був бесідував.
 
Очам земним побачив недоступне:
Космічних тіл палаючі дороги,
І кришталеві лабіринти Бога,
І інфернальні насолоди переступні.
 
Знав, що Блаженство райське, як і Пекло
Живуть в душі, в її фантазіях мітичних;
Мов грек, він усвідомлював, що Вічности
 
Причетні ми, бо день наш — її дзеркало.
Вкарбовано в його латині строгій
замежні речі без коли й для чого.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Примітка

У перуанського поета Сесара Вальєхо (1892–1938) є сонет «Пальто, капелюх, рукавиці», останній рядок якого з усією очевидністю перегукується з останнім рядом цього Борхесового сонета:

el cómo qué sencillo, qué fulminante el cuándo!

у перекладі:

«коли — негайним стало і як — видима річ!

Борхес, який видав збірку, до якої входить цей сонет, у 1964 році, звісно, читав, Вальєхо, бо то поет світового рівня, але як пояснити цей перегук: чи це алюзія або омаж (данина поваги), чи просто щось, що застрягло в підсвідомості і так реалізувалося, а чи звичайний збіг — про то ми не дізнаємось.

 
Emanuel Swedenborg
 
Más alto que los otros, caminaba
Aquel hombre lejano entre los hombres;
Apenas si llamaba por sus nombres
Secretos a los ángeles. Miraba
 
Lo que no ven los ojos terrenales:
La ardiente geometría, el cristalino
Laberinto de Dios y el remolino
Sórdido de los goces infernales.
 
Sabía que la Gloria y el Averno
En tu alma están y sus mitologías;
Sabía, como el griego, que los días
 
Del tiempo son espejos del Eterno.
En árido latín fue registrando
Últimas cosas sin por qué ni cuándo.