Пісня хлопчика о семи серцях
Семеро сердець я маю.
А свого не нашукаю.
У високих горах, мамо,
я із вітром зустрічаюсь.
Сім дівчат мене спіймали
у люстерка, у свічада.
Мої у́ста — сім пелю́сток —
де у світі не співали.
Щирицеві мої судна
весел і снастей не знали.
Скільки жив я на чужині,
а своїх безцінних таїн
зберегти я не умію,
мимохіть та розкриваю.
У високих горах, мамо,
(серце мóє між зірками
та між лунами блукає)
я із вітром зустрічаюсь.
Семеро сердець я маю.
А свого не нашукаю!
. . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . (переклад мій)
Canción del muchacho de siete
corazones
Siete
corazones
tengo.
Pero el mío no lo encuentro.
En
el alto monte, madre,
tropezábamos yo y el viento.
Siete niñas de largas manos
me llevaron en sus espejos.
He cantado por el mundo
con mi boca de siete pétalos.
Mis galeras de amaranto
iban sin jarcias y sin remos.
He vivido los paisajes
de otras gentes. Mis secretos
alrededor de la garganta
¡sin darme cuenta! iban abiertos.
En el alto monte, madre,
(mi corazón sobre los ecos
dentro del álbum de una estrella)
tropezábamos yo y el viento.
Siete corazones
tengo.
¡Pero el mío no lo encuentro!
Песня о семи сердцах
Семь сердец
ношу по свету.
В колдовские
горы, мама,
я ушел навстречу
ветру.
Ворожба семи
красавиц
в семь зеркал
меня укрыла.
Пел мой голос
семицветный,
разлетаясь
легкокрыло.
Амарантовая,
барка
доплывала без
ветрила.
За других я жил
на свете
и живу. Мою же
душу
в грош не ставят
мои тайны,
и для всех они
наружу.
На крутой
вершине, мама
(той, где сердце
заплуталось,
когда с эхом
побраталось),
повстречались я и
ветер.
Семь сердец
ношу по свету.
Своего еще не
встретил!
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . (пер. Анатолия Гелескула)
Песня о мальчике с семью
сердцами
(Из Федерико Гарсиа Лорки)
Стучатся семь сердец
в моей груди.
Но своего никак мне не найти.
О, мама, ухожу я нынче в горы,
и мне, и ветру – благотворно нам.
Как друг, мои встречает ветер взоры.
И семь девчонок длинноруких там
семёркой ярких зеркальцев сверкают.
Они поют, и мир похож на храм,
и эхо долго бродит по горам,
где с губ моих семь лепестков слетают.
Плывёт галерой амарант по ветру
без парусов, без вёсел, без оснастки.
Закат сгущает пурпурные краски,
напоминая старое поверье.
О, мама, ухожу я нынче в горы
(взлетят, как птицы, звёзды над
простором,
и эхо звёздам будет долго вторить),
где мне и ветру станет благотворно.
Стучатся семь сердец
в моей груди.
Но своего никак мне не найти!
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . Анатолий Яни
Немає коментарів:
Дописати коментар