До мого рідного міста
Місто рідне сумне,
учорашній володар морів
Хосе-Маріа де Ередіа
Дідів моїх закутина шляхетна,
твої провулки навертають пам’ять
до тих далеких, осяйних і темних
часів преславних шпаги і хреста.
Але поглянь: навкруг буяє зело,
суворі мури геть позацвітали
і відпливли назавжди каравели...
Добі пригод немає вороття!
Геройське у часи колоніальні,
звитяжними пишалося синами —
був орлім, не щуровим їхній літ;
тепер же сіре, нечупарне й притхле
ти збуджуєш зворушення і ніжність,
мов пара ветхих, стоптаних чобіт.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
Примітки
Поезію присвячено колумбійському місту Картахена, де
народився її автор. На ілюстрації — пам’ятник поетові у Картахені.
Хосе Маріа Ередіа (1803–1839) — кубинський поет, один з
засновників латиноамериканської романтичної школи.
Для тих, хто не надто знається на орнітології: щур — то не лише пацюк, але і стриж.
Для тих, хто не надто знається на орнітології: щур — то не лише пацюк, але і стриж.
De «Por el atajo»
(1910)
A mi ciudad nativa
Ciudad nativa triste,
ayer reina de la mar
J. M. de Heredia
Noble
rincón de mis abuelos: nada
como
evocar, cruzando callejuelas,
los
tiempos de la cruz y de la espada,
del
ahumado candil y las pajuelas...
Pues ya
pasó, ciudad amurallada,
tu edad
de folletín... Las carabelas
se
fueron para siempre de tu rada...
¡Ya no
viene el aceite en botijuelas!
Fuiste
heroica en los tiempos coloniales,
cuando
tus hijos, águilas caudales,
no eran
una caterva de vencejos.
Mas
hoy, plena de rancio desaliño,
bien
puedes inspirar ese cariño
que uno
le tiene a sus zapatos viejos...
Моему родному городу
Печальный град, вчера —владыка моря.
Хосе Мариа Эредиа
Ты был для
предков — золотая манна
и все забыл, мой
город грязно-белый.
Где времена
креста, меча, обмана?
Когда погас
светильник закоптелый?
Эпоха авантюрного
романа
окончилась. На
рейде каравеллы
не выплывут из
зыбкого тумана,
и не в горшки
льют масло маслоделы.
Во времена
колониальной были
твои сыны едва ли
походили
на воробьев,
трещащих без запинки.
Сегодня в
затхлости нечистоплотной
внушаешь ту же
нежность безотчетно,
как стоптанные,
старые ботинки.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (пер. Овадия Савича)
Послухати в
оригіналі:
https://www.youtube.com/watch?v=avRqot2lvBs
https://www.youtube.com/watch?v=5VZSKKmQQFw
https://www.youtube.com/watch?v=gAcTdQKUUFg
Пам’ятник поетові:
https://youtu.be/Mh4Ei_uZo-U?t=257
https://www.youtube.com/watch?v=5VZSKKmQQFw
https://www.youtube.com/watch?v=gAcTdQKUUFg
Пам’ятник поетові:
https://youtu.be/Mh4Ei_uZo-U?t=257
Немає коментарів:
Дописати коментар