Пабльо Неруда. Зеленою була тиша...

 

Зі збірки «Сто сонетів про кохання», 1959

XL
Зеленою була тиша...
 
Зеленою була тиша, і світло було вологим,
а місяць червень тремтливим, наче метелик,
і у господі Півдня, від моря та від каміння,
ти, Матильдо, пройшла, перетинаючи полудень.
 
Ішла із важким оберемком іржаво-жовтого квіту,
того, що південний вітер куйовдить і забуває,
а твої досі білі, та від солі усежерущої
порепані руки зривали сухостійні піщані трави.
 
Я люблю твої чисті дари, і шкіру мов теплий камінь,
і жертовну беззахисність нігтів на пальцях промінних,
і  уста твої, такі багаті, такі щедрі на радощі,
 
та для мого будинку, який сусідить з безоднею,
прошу тебе, подаруй мені вистражданий лад мовчання,
велике морське шатро, на піску позабуте.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

De «Cien sonetos de amor», 1959

XL
Era verde el silencio...
 
Era verde el silencio, mojada era la luz,
temblaba el mes de Junio como una mariposa
y en el austral dominio, desde el mar y las piedras,
Matilde, atravesaste el mediodía.
 
Ibas cargada de flores ferruginosas,
algas que el viento sur atormenta y olvida,
aún blancas, agrietadas por la sal devorante,
tus manos levantaban las espigas de arena.
 
Amo tus dones puros, tu piel de piedra intacta,
tus uñas ofrecidas en el sol de tus dedos,
tu boca derramada por toda la alegría,
 
pero, para mi casa vecina del abismo,
dame el atormentado sistema del silencio,
el pabellón del mar olvidado en la arena.

Послухати в оригіналі та у моєму перекладі:

в оригіналі

у перекладі

(обидва тексти я начитала сама і аудіозаписи наводжу із суто технічною метою — вони дозволяють почути інтонацію та ритміку твору, та вимова в обох записах далека від досконалости — навіть в українській версії добре чути, що мовою мого дитинства та юности була російська, та й гарною дикцією та артистизмом я навряд чи можу похвалитися)