Благовіст
Уламок місяця, який уже не сяє,
лиш мріє несміливо. Десь на пристані
матроса спів, журливий і відчайний,
все запинається в тумані виннім.
Море із вигином його котячим
зневажене міцним майдану біцепсом;
воно шумить, на берег набігаючи,
із мірністю строфи олександрійської.
Я думаю про тебе, я кохаю
тебе все дужче, бо мене проймає
сум, бо з маленької дзвіниці лине
плач дзвоника, його квиління ніжне,
а жаби
за альфабетом з однієї літери...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад
мій)
De «De mi villorrio»
(1908)
Toque de oración
Un
pedazo de luna que no brilla
sino
con timidez. Canta un marino,
y su
triste canción, tosca y sencilla,
tartamudea
con sabor de vino...
El mar,
que el biceps de la plaza humilla,
tiene
sinuosidades de felino,
y se
deja caer sobre la orilla
con la
cadencia de un alejandrino.
Pienso
en ti, pienso que te quiero mucho
porque
me encuentro triste, porque escucho
la
esquila del pequeño campanario
que se
queja con un sollozo tierno,
mientras
los sapos cantan el invierno
con una
letra del abecedario...
Немає коментарів:
Дописати коментар